Вираз «чистота митця» — то був вияв найвищої поваги Джобса до людини.
Ренд упорався за два тижні. Він знову прилетів й доставив результат Джобсу в його будиночок у Вудсайді. Спершу вони повечеряли, потім Ренд вручив Стіву елегантний і хрусткий буклет, де був описаний хід його думок. А на останньому розвороті Ренд помістив обраний ним логотип. «Дизайном, кольоровим оформленням і розміщенням це лого уособлює єдність протилежностей, — ішлося в буклеті. — Розвернута під кутом емблема у формі куба — це невимушеність іграшкового кубика, азарт гральної кості та поважність Кааби водночас». Слово NeXT містилося у верхній грані куба, рівномірно заповнюючи її кожною літерою. Кольором та формою особливо виділялася літера «е». Вона мала асоціюватися з позитивними поняттями, які починалися з тієї літери: еврика, енергія, еліта тощо, — закінчувався той перелік формулою Енштейна: е = mc2.
Часом було важко спрогнозувати, як Джобс реагуватиме на презентацію. Він міг затаврувати її словами «херово» чи «блискуче», і ніхто ніколи не знав, який варіант із цих двох він обере. Та з легендарним дизайнером, таким як Ренд, шанси були високі, що Джобс сприйме все позитивно. Він витріщився на той останній розворот, потім глянув на Ренда і обійняв його. Вони не погоджувалися лиш щодо однієї дрібнички: Ренд використав у логотипі темний відтінок жовтого для літери «е», а Джобс хотів, щоби він змінив його на дещо світліший та більш традиційний жовтий колір. Ренд гримнув кулаком по столі й відчеканив:
— Я цим займаюся п’ятдесят років. Я знаю, що роблю.
І Джобс зголосився з ним.
Компанія мала тепер не лише новий логотип, але й нову назву. Не було вже більше Next. З’явилася NeXT. Багато хто може не зрозуміти, навіщо так перейматися логотипом чи платити за нього такі шалені гроші. Але для Джобса це означало, що NeXT починав гідно виходити у світ, незважаючи на те, що компанія ще нічого, по суті, не зробила. Колись Маркула його навчив, що велика компанія має втілювати свої цінності з першого враження, яке вона створює.
Як бонус Ренд погодився розробити для Джобса також візитну картку. Вона вийшла доволі яскравою, і загалом Джобсу все сподобалося, але вони ще довго та гаряче сперечалися щодо розміщення крапки після «Р» у підписі Steven P. Jobs. Ренд розмістив крапку далі від «P.», як би воно виглядало при звичайному типографському наборі. А Стів хотів, щоби крапка була посунута дещо ближче до літери — «P.», як це можливо було зробити при цифровому наборі.
— Це була неймовірно велика суперечка про щось надзвичайно дріб’язкове, — згадує С’юзан Кейр.
Цього разу тріумфував Джобс.
Щоби втілити NeXT-лого у вигляд комп’ютерів, Джобс потребував промислового дизайнера — майстра своєї справи, якому би він довіряв. Стів поговорив із кількома кандидатами, але жоден із них його не вразив настільки, як той дикий баварець, якого він колись узяв на Apple. Гартмут Еслінґер започаткував у Силіконовій Долині свою фірму — frogdesign, і, дякуючи Джобсу, мав доволі вигідний контракт з Apple. Переконати IBM дати дозвіл Полу Ренду виконати замовлення для NeXT було лиш маленьким дивом, створеним вірою Джобса у те, що реальність можна змінювати під себе. Та це було ніщо, порівняно з імовірністю, що йому вдасться переконати Apple дозволити Еслінґеру попрацювати для NeXT.
Та це не заважало Джобсу спробувати. На початку листопада 1985 року, якраз за п’ять місяців відтоді, як Apple подала на нього до суду, Джобс написав Айзенстату і попросив про дозвіл для Еслінгера працювати на NeXT. «Я розмовляв з Гартмутом Еслінґером цього тижня, й він порадив звернутися до вас з листом-поясненням, чому мені потрібно працювати з ним та frogdesign над новою продукцією NeXT», — було вказано в листі. Дивовижною була аргументація Джобса — виявляється, що саме з тим фахівцем йому потрібно працювати тому, що сам Джобс не знає, над чим працює зараз Apple, а Еслінґер знає. «NeXT не відомі теперішні чи майбутні напрямки дизайну продукції Apple, так само це невідомо іншим дизайнерським фірмам, з якими ми могли би співпрацювати, отож у такому випадку існувала би ймовірність, що дизайни наших товарів могли б бути подібні. Тому в інтересах як Apple, так і NeXT покластися на професіоналізм Гартмута, який буде гарантією того, що наша продукція не виглядатиме подібно».
Айзенштат був приголомшений такою зухвалістю і відповів жорстко. «Я, так само як і Apple, уже раніше висловлював свою стурбованість, що ваше підприємство використовує конфіденційну ділову інформацію Apple, — йшлося у відповіді. — Ваш лист жодним чином не послаблює таку нашу стурбованість. Навпаки, наше занепокоєння зростає, адже у вашому листі сказано, що вам «не відомі теперішні чи майбутні напрямки дизайну продукції Apple», що не відповідає дійсності». Але що ще більше вразило його у такому запиті Джобса — це усвідомлення, що то був саме Джобс, хто роком раніше змусив frogdesign відмовитися від роботи над Возняковим дистанційним пультом управління.
Джобс розумів, що для того, щоби працювати з Еслінґером (а також через деякі інші причини), йому треба розібратися з судовим позовом Apple проти нього. На щастя, Скаллі також прагнув розв’язання тієї справи. У січні 1986-го вони досягли позасудової угоди, яка не передбачала жодних фінансових утрат для NeXT. За те, що Apple відкликала позов, NeXT погоджувався на низку обмежень: їхні комп’ютери будуть марковані як різновид ЕОМ, їх продаватимуть університетам напряму, вони не з’являться в продажу раніше березня 1987 року. Apple також наполягала, щоби NeXT не використовував операційну систему, сумісну з Apple, хоча доволі очевидно, що для Apple було би значно краще, якби вони наполягли якраз на протилежному.
Після тієї угоди Джобс продовжував спокушати Еслінґера, аж поки той нарешті не вирішив розірвати контракт з Apple. Це дозволило frogdesign наприкінці 1986 року вже працювати разом із NeXT. Еслінґер, так само, як і Пол Ренд, наполягав, щоби йому дали повну свободу.
— Часом у роботі зі Стівом доводиться використовувати батіг, — казав дизайнер.
Як і Ренд, Еслінґер був митцем, тож Джобс дав йому свободу, в якій завжди відмовляв простим смертним.
Джобс вимагав, щоби комп’ютер мав досконалу кубічну форму, кожна сторона якого мала би рівно один фут (приблизно ЗО сантиметрів) у довжину, а сходитися грані куба мали точно під кутом 90 градусів. Йому подобалися куби. У них була солідність, але водночас і щось від іграшки. NeXT-куб був прикладом тріумфу зовнішності над інженерною доцільністю. Мікросхеми, які зручно поміщалися у традиційний, схожий на коробку від піци корпус, тепер треба було переробляти й пересувати, щоби вони вміщалися у корпус кубічної форми.
Більше того, кубічну досконалість узагалі було надзвичайно важко виготовляти. Більшість деталей, що виготовляються литтям, мають закінчення країв дещо більші за 90 градусів, адже таким чином їх легше діставати з форм (це так само, як із випічкою — кекси, бабки, інші тістечка зазвичай не виготовляються у прямокутних формах). Однак Еслінґер наполягав, а Джобс з ентузіазмом погоджувався, що не повинно бути жодних «кривих кутів», які би руйнували чистоту й досконалість куба. Тож у спеціальній майстерні в Чикаго кожна сторона мала виготовлятися окремо, при цьому використовували форму для лиття, що обійшлася Джобсу в 650 тисяч доларів. Джобсове прагнення досконалості не знало меж. Коли він бачив на рамі тонесеньку смужечку, що лишилася від лиття у формі, — що будь-який інший виробник комп’ютерів сприйняв би за щось не варте уваги, — він летів до Чикаго і переконував ливарника-штампувальника все переробляти, та цього разу робити бездоганно.