Після закінчення школи Ласетер вступив на факультет анімації до Каліфорнійського інституту мистецтв, заснованого Волтом Диснеєм. Вільний час і літні канікули хлопець присвячував дослідженням Диснеївських архівів і підробляв екскурсоводом на «Маршруті джунглями» в Диснейленді. Досвід навчив його цінувати стислість і послідовність історії, що дається непросто, коли кадр за кадром створюєш анімаційну картину. За свою короткометражку «Леді й Лампа», котру відзняв на першому курсі, він отримав нагороду Студентської академії. Вже в цій картині — данині Диснею — проглядався характерний талант Ласетера вдихати людські риси в неживі предмети. Після закінчення інституту він отримав роботу, призначену йому самою долею — аніматора студії Диснея.
Але не все склалось, як гадалось.
— Ми, молодше покоління, хотіли підняти «Зоряні війни» до нового рівня мистецтва анімації, але нас тримали в узді, — пригадує Ласетер. — Я розчарувався, а потім став між двома босами, і головний аніматор мене звільнив.
У 1984 році Ед Кетмул і Елві Рей Сміт найняли його там, де визначався рівень «Зоряних війн», — на студію Lucasfilm. Оскільки досі не було зрозуміло, чи погодиться Джордж Лукас найняти на повну ставку мультиплікатора, бо він уже й так хвилювався через витрати на новий комп’ютерний підрозділ, то й посаду Ласетера записали як «дизайнер інтерфейсу».
Коли на сцені з’явився Джобс, Ласетер знайшов із ким розділити пристрасть до графічного дизайну.
— Я був єдиним митцем у Pixar, тому з Джобсом нас пов’язало чуття дизайну, — розповідає Ласетер.
Він був комунікабельним, грайливим чоловіком, який любив обійматися, вдягався в гавайські сорочки, забивав свій офіс старовинними іграшками й обожнював чізбургери. Джобс, навпаки, мав колючий характер, був худющим вегетаріанцем, який надавав перевагу аскетичному, незагромадженому простору. Але, на диво, вони ідеально одне одному підходили. Ласетер був митцем, і Джобс ставився до нього з повагою. Ласетер бачив, що Джобс — керівник, який цінує творчість, і знав, як вона поєднується з технологіями й комерцією.
Джобс і Кетмул придумали, як по-іншому можна прорекламувати їхню техніку та програмне забезпечення: до 1986 року, спеціально до щорічної конференції з графічного дизайну SIGGRAPH, Ласетер мав випустити короткий анімаційний фільм. У той час Ласетер користувався настільною лампою Luxo — моделлю для роботи з відтворенням графіки, тому йому спала на думку ідея «оживити» лампу. Дитина одного з його друзів надихнула Ласетера додати ще й Luxo-молодшого. Він продемонстрував кілька відзнятих кадрів іншому мультиплікаторові. Той порадив розповісти історію. І хоча Ласетер наполягав, що це всього лише короткометражка, колега відповів, що історію можна вкласти і в кілька секунд. Ласетер добре запам’ятав це. У результаті мультик «Luxo-молодший» тривав трохи більше двох хвилин і розповідав історію про те, як лампа-батько і лампа-син перекидають туди-сюди м’яч, поки той не здувається, сильно розчарувавши тим малого.
Джобс був у такому захваті, що навіть полетів із Ласетером на конференцію, котра відбулася у серпні в Далласі.
— Було так спекотно та душно, що, коли ти виходив на вулицю, тебе просто приголомшувало гарячим повітрям, наче від удару тенісною ракеткою, — пригадує Ласетер.
Зібралося десять тисяч людей, і Джобс не тямився від радості. Творчість заряджала його енергією. Особливо у поєднанні з технологіями.
Черга до аудиторії, де демонстрували фільми, тягнулася неймовірно довго. Джобс не з тих, хто звик чекати, тому швиденько домовився поставити їхній мультфільм першим, « Luxo-молодший» нагородили тривалими оваціями й нарекли найкращим фільмом. «Клас!» — наприкінці вигукнув Джобс. «Я знаю, справді знаю, чому все так сталося, — пояснив він пізніше. — Наш фільм був єдиним, у котрому є мистецтво, а не лише технології. Pixar створював це поєднання. Як свого часу Macintosh».
«Luxo-молодшого» номінували на «Оскар», і Джобс злітав до Лос-Анджелеса на церемонію. Мультик не виграв. А Джобс продовжив створювати короткометражки, хоча й не було в тому бізнесової потреби. У скрутні часи для Pixar він брався до бюджету й нещадно врізав витрати. Тоді Ласетер запитував, чи можна використати щойно заощаджені кошти на створення нового фільму. І Джобс погоджувався…
Не завжди взаємини на Pixar складалися для Джобса гладко. Найгірше він поконфліктував із товаришем Кетмула — Елві Реєм Смітом. Сміт, якого виховували ревним баптистом у селі на півночі Техасу, став вільнодумним гіпі, комп’ютерним інженером, чоловіком із великою статурою, гучним сміхом та ще й непомірним его.
— Елві просто сяяв, весело реготав і оточував себе купкою фанатів на конференціях, — розказує Пем Кервін. — Характер Елві дратував Стіва. Вони обидва були енергійними мрійниками з величезними еґо. Елві, на відміну від Еда, не особливо прагнув згоди.
Сміт уважав, що харизма й еґо довели Джобса до зловживання становищем. «Він був схожим на телевізійного євангеліста, котрий прагнув контролювати людей, але я не хотів перетворюватися на його раба, тому ми й конфліктували. А Ед міг плисти за течією». Інколи Джобс перехоплював керівництво, висловлюючи щось неприпустиме чи неправдиве. Сміт любив його тим підколювати, причому робив це із самовдоволеною усмішкою, що аж ніяк не допомагало Джобсу перейнятися до нього любов’ю.
Одного разу на раді директорів Джобс напався на Сміта й інших виконавчих директорів Pixar за затримку в підготовці монтажних плат для нової версії Ріхаr Image Computer. На той момент NeXT також запізнювалася з виробництвом своїх плат, тож Сміт не втримався: «Гей, ваша компанія відстає ще більше, тому не треба на нас нарікати!». Джобс просто як із ланцюга зірвався, або, як любив казати Сміт, став «цілком нелінійним». Коли Сміт починав гаряче сперечатися, у нього проявлявся південний акцент. Джобс любив саркастично пародіювати його.
— Це було грубо, і я вже себе не стримував, — згадує Сміт. — Коли я спам’ятався, ми вже стояли обличчям до обличчя — якісь сантиметри розділяли нас — і кричали один на одного.
Джобс дуже трепетно ставився до писання на спеціальній білій дошці під час зборів. Сміт відштовхнув його й почав писати на ній фломастером. «Не роби того!!!» — лютував Джобс. «Що? — відповів Сміт. — Я не маю права писати на твоїй білій дошці? Лайно собаче!» Тоді Джобс зірвався.
Зрештою Сміт пішов у відставку, щоби створити нову компанію з випуску програмного забезпечення для цифрового малювання і правки фотографій. Джобс заборонив йому використовувати код, котрий він розробив, коли ще працював у Pixar. Це лишень підлило гасу у вогонь.
— Елві врешті-решт отримав те, чого потребував, — розповідає Кетмул. — Але й мав стресовий рік, навіть пережив легеневу інфекцію.
Проте все закінчилося добре. Microsoft купив компанію Сміта, визнаючи, що він — засновник і тієї компанії, яку купив Джобс, і тієї, яку купив Ґейтс.
Найбільше Джобс дратувався, коли стало зрозуміло, що всі три дітища — й обладнання, і програмне забезпечення, і мультиплікаційний контент — втрачали гроші.
— Кожне намагання закінчувалося тим, що я знову вкладав гроші, — розповідав Джобс.
Він сварився, але все одно підписував чек. Його вже потіснили з Apple, спіткали невдачі в NeXT… Він не міг дозволити третього промаху.
Щоби звести кінці з кінцями, він почав тимчасово скорочувати працівників. І робив це без жодного співчуття. За словами Пем Кервін, «йому бракувало й емоцій і коштів для гарного ставлення до людей, котрих він звільняв». Джобс наполягав на негайному скороченні без виплат вихідної допомоги. Кервін запросив Джобса на прогулянку, під час якої благав повідомити людей про звільнення принаймні за два тижні наперед. «О’кей, — відрубав Джобс.