— Але повідомлення оформіть заднім числом — двома тижнями тому». Кетмул саме перебував у Москві, і Кервін почав гарячково йому надзвонювати. Коли Кетмул повернувся, то спромігся на незначний план заходів, щоби хоч трохи вгамувати ситуацію.
У якийсь момент анімаційна команда Pixar намагалася переконати Intel зняти деякі реклами для нього. В Джобса увірвався терпець. Під час зустрічі, у розпал суперечки з маркетинговим директором Intel, Джобс зателефонував головному виконавчому директору Енді Ґроуву. Ґроув, як і личить наставнику, спробував повчати Джобса і підтримав свого менеджера.
— Я обстав за моїм підлеглим, — ділиться спогадами він. — А Стів не любив, коли до нього ставилися як до постачальника.
Так само Ґроув повівся, коли Джобс запропонував, що Pixar може допомогти Intel підвищити потужність його процесорів, щоби мати здатність відображати тривимірну графіку. Коли інженери Intel згодилися на пропозицію, Джобс відписав електронного листа, де зазначив, що за пораду треба заплатити. На що головний інженер Intel відповів: «Ми не погоджувалися на жодні фінансові виплати в обмін на гарні ідеї для наших мікропроцесорів у минулому й не маємо наміру робити це й надалі». Джобс переслав електронну відповідь Ґроуву, де також додав, що вважає відповідь інженера «надзвичайно зарозумілою, створюючи сумне враження про поняття Intel в комп’ютерній графіці». У відповідь Ґроув гостро зауважив, що ділитися ідеями — це те, що «роблять дружні компанії і друзі один для одного». А також додав, що в минулому і він давав Джобсу поради і що тому не варто бути таким меркантильним. Джобс відступив.
— Я припускаюся помилок, але не буваю невдячним, — сказав він. — Тому я змінив позицію на сто вісімдесят градусів — ми допоможемо безкоштовно. Дякуючи чіткій перспективі.
Pixar спромігся створити кілька потужних програм, розрахованих на пересічного користувача або принаймні на тих користувачів, котрі розділяли пристрасть Джобса до дизайну. Джобс усе ще сподівався, що створення суперреалістичних ЗD-картинок удома стане пунктиком у комп’ютерній верстці друкованих видань. До прикладу, програма Showplace дозволяла створювати тінь від тривимірних об’єктів — залежно від точки повороту об’єкта, змінювалася й тінь. Джобс уважав, що це неймовірно круто, а користувачам було просто байдуже. Це був один із тих випадків, коли пристрасть повела його хибним шляхом. Програмне забезпечення переважно мало стільки цікавих «родзинок», що втрачало простоту, котрої Джобс завжди прагнув. Pixar не міг конкурувати з компанією Adobe, програми якої були менш витонченими, натомість не такими складними й до того ж дешевшими.
Навіть після того, як лінії комп’ютерного й програмного забезпечення провалилися, Джобс продовжував захищати мультиплікаційну групу. Вона залишалася його магічним творчим острівцем, що приносив йому глибоке емоційне задоволення. Він плекав і ставив усе на нього. Навесні 1988-го, готівкові кошти зміліли настільки, що Джобс мусив провести збори, на яких повідомив про намір урізати витрати по всіх підрозділах компанії. Після закінчення наради Ласетер боявся підійти з проханням виділити гроші на чергову короткометражку. Мало-помалу питання виринуло. Джобс мовчав. Скептично дивився на співрозмовника. Йшлося про приблизно 300 тисяч доларів з його кишені. За хвилину запитав, чи є розкадрування. Кетмул повів його в офіс мультиплікаторів, і тільки-но Ласетер почав своє шоу — демонструючи розкадрування, імітуючи голоси героїв з усією пристрастю до справи, — Джобс відтанув.
Історія була про улюблених Ласетерових класичних іграшок. Розповідав її чоловічок-оркестр на ім’я Тінні. Він знайомиться з малюком, котрий одночасно і зачаровує його, і мордує. Тінні втікає під диван, де вже ховаються інші налякані іграшки. Але варто малюку заплакати, як Тінні повертається, щоби розвеселити його.
Джобс погодився надати гроші.
— Я вірив у те, що робив Джон, — зізнався він пізніше. — Це творчість. Йому було небайдуже, і мені було небайдуже. Я завжди казав «так».
Єдине, що він сказав після Ласетерової репрезентації, це: «Все, що я тебе прошу, Джоне, зроби це класно».
1988 року «Олов’яна іграшка» удостоїлася «Оскара» як найкращий анімаційний короткометражний фільм, уперше в історії повністю створений за допомогою комп’ютера. Щоби відсвяткувати подію, Джобс запросив Ласетера і його команду в «Ґрінс» — вегетаріанський ресторан у Сан-Франциско. Ласетер ухопив статуетку «Оскар», підняв її догори і виголосив тост на честь Джобса: «Все, що ти просив, це зробити класний фільм».
Нова команда Студії Диснея — Майкл Айзнер, головний виконавчий директор, і Джефрі Катценберґ, керівник підрозділу фільмів, — почали шукати способи, як спокусити Ласетера повернутися. Їм сподобався мультик «Олов’яна іграшка», і вони були впевнені, що можна зняти більше історій про іграшок, котрі оживають і набувають людських емоцій. Але Ласетер відчував вдячність до Джобса, який вірив у нього. Він уважав, що Pixar — єдине місце, де можна творити комп’ютерну анімацію. Ласетер сказав Кетмулу: «Я можу повернутися на студію Диснея і стати директором, а можу залишитися і творити історію». Тож «диснеївці» замислилися над спільним із Pixar виробництвом. «Ласетерові короткометражки перехоплювали дух і як гарні історії, і як технологічна новинка, — пригадує Катценберг. — Я дуже старався переманити його в Студію Диснея, але він залишався вірним Pixar. Ми діяли за принципом «не можеш їх перемогти, приєднуйся». Ми шукали шляхи єднання, щоби Pixar зняв для нас мультик про іграшок».
До цього часу Джобс влив у Pixar уже близько 50 мільйонів доларів із власної кишені — більше половини з того, що він отримав з Apple, — і продовжував утрачати з NeXT. Він усвідомлював те, що відбувалося. Джобс змусив усіх працівників Pixar відмовитися від фондових опціонів, щоби зробити чергове вливання в 1991-му. Але він також залишався романтиком щодо того, чого мистецтво та технології можуть досягти спільно. Його надії, що пересічні користувачі захоплюватимуться 3D-моделюванням за допомогою програмного забезпечення Pixar, зазнали невдачі. Але незабаром усе пішло правильним шляхом: поєднання мистецтва та цифрових технологій змінило фільми більше, ніж будь-що, відколи Волт Дисней «оживив» Білосніжку в 1937-му.
Озираючись назад, Джобс визнавав: якби він знав більше, то сконцентрувався б на анімації відразу, а не розпорошував сили на обладнання і програмне забезпечення. Та з іншого боку, якби він знав, що обладнання і програмне забезпечення не принесуть прибутків, не придбав би Pixar…
— Життя мене надурило, але для мене то вийшло на краще, — сказав Джобс.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ
«ТАКИЙ, ЯК УСІ»
Любов — усього лиш слово з п’яти літер
Мона Сімпсон та її наречений Річард Еппель, 1991 рік
В 1982 році, все ще працюючи над Macintosh, Джобс познайомився з відомою фолк-співачкою Джоан Баез через її сестру Мімі Фаріньє. Мімі працювала в організації, яка намагалася дістати комп’ютери для в’язниць. За кілька тижнів Джобс і Баез обідали разом у Купертіно.
Я не чекав багато від тієї вечері, але Джоан була справді дуже веселою, — згадував він.
На той час його стосунки з Барбарою Ясінскі вже закінчувалися. Вони разом проводили відпустку на Гаваї, зупинялися в будинку в горах Санта-Крус. Якось вони навіть пішли разом на концерт Баез. Але в стосунках з Ясінскі вивітрилася пристрасть, у Джобса з’явилися інші наміри щодо Баез. Йому було 27 років, а Баез виповнилося вже 41, та, попри це, їхній роман тривав кілька років.