— Ліза ніколи не була впевнена у їхніх стосунках, — говорив Герцфельд. — Якось я пішов на вечірку з нагоди її дня народження. Мав прийти Стів, і він уже дуже й дуже запізнювався. Ліза тоді дуже розстроїлась і розчарувалась. Але коли Джобс нарешті прийшов, вона вся аж засвітилася.
Ліза навчилася бути темпераментною у відповідь. За роки їхні стосунки стали нагадувати якісь каруселі, які крутилися на впертості обох. Після сварок вони могли місяцями не спілкуватися один з одним. Жоден із них не хотів першим миритися, вибачатися чи принаймні робити спроби навіть тоді, коли у Джобса почалися проблеми зі здоров’ям. Якось восени 2010 року ми з ним переглядали коробку зі світлинами. В його очах читався жаль. Він довше дивився на ті фото, де була зображена маленька Ліза.
— Напевно, я таки не часто до них ходив, — сказав він.
Оскільки він не спілкувався з нею протягом того року, я запитав, чи не хоче він послати їй електронного листа чи зателефонувати. Джобс глянув на мене якось відсторонено і почав знову перебирати старі фотокартки.
Коли йшлося про жінок, Джобс міг бути великим романтиком. Він закохувався дуже пристрасно, розповідав друзям про всі злети та падіння у стосунках і тужив за коханою дівчиною, коли був десь без неї. Влітку 1983 року вони з Джоан Баез пішли на невеличку вечірку у Силіконовій Долині і сиділи біля студентки університету Пенсільванії, Дженіфер Іган, яка не особливо знала, хто такий Стів Джобс. На той час він і Баез уже усвідомили, що не будуть разом назавжди, і Джобсу дуже сподобалася Іган. Дівчина працювала у тижневику San-FranCisco Weekly під час літніх канікул. Він вистежив її, зателефонував і запросив у Café Jacqueline — невеличке бістро біля Telegraph Нill, яке спеціалізувалося на вегетаріанських суфле.
Вони зустрічалися протягом року, і Джобс часто літав навідати її. Під час Boston Macworld він оголосив для великої групи, що надзвичайно закоханий і йому потрібно поспішити, щоби не пропустити літак до Філадельфії, де він зустрінеться зі своєю коханою. Аудиторія була зачарована. Коли Джобс їздив до Нью-Йорка, то Іган сідала на потяг і їхала, щоби побути з ним в готелі «Карлайл» або ж в апартаментах Jay Chiat’s East Side. Вони обідали у Cafe Luxembourg, навідували (часто) квартиру у Сан-Ремо, яку він планував перемоделювати, і ходили в кіно або (хоч один раз) в оперу.
Стів та Іґан також годинами розмовляли по телефону у більшість вечорів. Одна тема, через яку вони часто дискутували, була те, що він вірив у необхідність не прив’язуватися до матеріальних об’єктів. Ця віра походила з буддистських учень. Наші споживацькі бажання — нездорові, казав він їй, і, щоби досягти істини, потрібно досягти життя, у якому немає прив’язок до матеріального. Він навіть послав їй касету вчителя дзен — Кобуна Чіно, з лекціями про проблеми, що викликали бажання володіння речами. Іган наступала: то він, виходить, виробляючи комп’ютери та інші речі, яких бажали люди, кидав виклик тій філософії?
— Стів дратувався таким поділом, і в нас були цікаві дебати з цього приводу, — пригадувала Іґан.
Наприкінці гордість Джобса продукцією, яку він виробив, пересинила його чутливість щодо того, що люди мають цуратися прив’язки до свого майна. Коли у січні 1984 року Джобс випустив Macintosh, Іґан перебувала у матері в Сан-Франциско під час своїх зимових канікул в університеті. Гості її матері, якій прийшли на вечерю, були просто шоковані, коли у дверях з’явився Стів Джобс, який тоді раптово став популярним. Тримаючи в руках коробку з новим Macintosh, він попрямував до кімнати Іґан, щоби його там встановити.
Джобс казав Іґан, а також кільком іншим друзям: він не проживе довге життя. Тому він мав бути активним і нетерплячим.
— Стів дуже поспішав з усім, що хотів зробити, — говорила пізніше Іґан.
Їхні стосунки закінчилися восени 1984 року, коли Іґан сказала, що вона ще дуже молода, щоби виходити заміж.
Невдовзі після того, коли в Apple почалася метушня зі Скаллі в 1985 році, Джобс саме їхав на зустріч і зупинився біля офісу юнака, котрий працював у фонді Apple, де розподілялися комп’ютери для неурядових організацій. У нього в офісі сиділа струнка блондинка, в якій природна чистота аури гіпі поєднувалась зі здібностями комп’ютерного консультанта. Її звали Тіна Редс.
— Вона видалася мені найкрасивішою жінкою, яку я лишень бачив, — казав Джобс.
Він зателефонував їй наступного дня і запросив на вечерю. Дівчина відмовила і сказала, що живе зі своїм хлопцем. За кілька днів Джобс повів її на прогулянку до парку, що був неподалік, і знову запросив на побачення. Тоді вона повідомила своєму хлопцеві, що хоче піти від нього, — Тіна була дуже чесною та відкритою. Після вечері вона розплакалася, бо знала, що її життя скоро дуже зміниться. І так сталося насправді. За кілька тижнів вона переїхала у невмебльований особняк у Вудсайді.
— Тіна була першою жінкою, в яку я по-справжньому закохався, — пізніше казав Джобс. — У нас був дуже глибокий зв’язок. Я не знаю, чи хто-небудь колись розумів мене краще, ніж вона.
Редс походила з проблемної сім’ї, і Джобс ділився з нею власним болем, викликаним тим, що його віддали в прийми.
— Ми обоє були ранені ще у дитинстві, — пригадувала Редс. — Він якось сказав, що ми були як дві невідповідності, і саме тому нам було добре разом.
Вони були пристрасними і виявляли свої почуття у публічних місцях: їхні любощі у коридорах N все ще пам’ятають працівники компанії. Також пам’ятними були і їхні сварки, які траплялися в кінотеатрах чи перед усіма, хто приходив в гості в оселю у Вудсайді. Втім, Джобс завжди захоплювався її чистотою та природністю. Як зауважила тямуща Джоана Гофман, розповідаючи про Джобсове захоплення Редс, котра немов належала іншому світу: «Стів мав тенденцію вважати вразливість і неврози духовними рисами».
Коли у 1985 році Джобс був відсторонений від керування Apple, Редс їздила з ним до Європи, де він зализував свої рани. Якось увечері, стоячи на мості над Сеною, вони, скоріш романтично, аніж серйозно, обговорювали, як було б добре залишитися у Франції назавжди. Редс була готова до цього, але Джобс не хотів. Він перебував у скрутному становищі, але амбіцій йому не бракувало.
— Я — це відображення того, що роблю, — сказав він їй.
Тіна пригадувала моменти з паризького вояжу в зворушливому листі, який надіслала йому за 25 років, коли вже кожен із них давно йшов своїм шляхом, проте духовний зв’язок все ще лишився:
У 1985 році ми стояли на мості у Парижі. Було хмарно. Ми схилилися на кам’яні гладкі перила і дивилися на зелену воду. Твій світ розколовся, а потім на мить зупинився, чекаючи, поки ти зосередишся на тому, що вважатимеш потрібним. Я хотіла втекти від того, що було раніше, намагалася переконати тебе почати нове життя зі мною в Парижі, залишити наші старі «я» і дозволити прийти чомусь новому. Я хотіла, щоби ми тихенько проповзли над тією глибокою прірвою твого світу і відродилися новими, такими, яких ніхто не знає; щоб я готувала тобі прості обіди і ми б могли бути разом кожен день, як діти, які бавляться в гру лише заради тієї гри. Мені хочеться думати, що ти взяв це все до уваги перед тим, як розсміявся, глипнув на мене і відповів: «Що я міг удіяти? Я зробив себе непрацездатним». Мені хочеться думати, що у момент вагання перед тим, як наше майбутнє догнало нас, ми жили тим простим життям разом до старості з купою внуків біля нас на фермі на півдні Франції, розповідаючи один одному про день, що минув, пригортаючись один до одного, а наш маленький світ був сповнений ароматом терплячості й близькості.
Ті стосунки продовжувалися п’ять років. Редс дуже не подобався його майже не вмебльований будинок у Вудсайді. Джобс найняв сучасне молоде подружжя, які колись працювали у ресторані Chez Panisse, і вони в нього були за домоправителів і вегетаріанських кухарів, а Редс через них почувалася непроханою гостею в домі. Час від часу вона переїздила до своєї квартири в Пало-Альто, особливо після пристрасних сварок із Джобсом. «Нехтування означає жорстоке поводження», — якось нашкрябала вона на стіні, прямуючи до їхньої спальні. Джобс наче вводив її в транс, але Тіну також дивувало, що він може так погано поводитися з нею. Згодом вона буде згадувати, як боляче було кохати когось настільки егоцентричного, яким був Стів. Турбуватися про когось, хто нездатний на подібну турботу, було пеклом, якого вона б не побажала нікому, говорила вона.