— Ми маємо повернути собі іскру, — сказав він. — Macintosh не особливо розвивався протягом останніх десяти років. Тож Windows перейняв естафету. І це означає, що ми мусимо представити операційну систему, яка буде навіть кращою.
Запальна промова Джобса могла би стати гідним фіналом після моторошного виступу Амеліо. На жаль, Ґіл знову вийшов на сцену й продовжив своє бубоніння ще одну годину. Зрештою, після того як минуло понад три години від початку заходу, Амеліо вирішив підвести підсумки й покликав Джобса знову на сцену, а тоді — несподівано — вивів туди Стівена Возняка також. У залі знову піднявся шум. Але Джобсу то, вочевидь, зовсім не сподобалося. Він не хотів бути учасником сцени тріумфального тріо з піднятими догори руками. Замість того він повільно зійшов зі сцени.
— Він безжалісно зруйнував завершальний момент, який я спланував, — скаржився пізніше Амеліо. — Його власні почуття були важливішими, ніж хороший імідж Apple в очах преси.
Минуло лише сім днів нового року в Apple, як уже стало зрозуміло, що ядро компанії не втримається купи.
Джобс одразу просунув людей, яким довіряв, на найвищі посади в Apple.
— Я хотів бути певним, що справді хороших людей, які прийшли сюди з проектом NeXT, не різонуть в спину якісь менш компетентні люди, котрі займали вищі посади в Apple, — розповідав він.
Елен Генкок, яка надала перевагу Sun’s Solaris замість проекту NeXT, була першою в Джобсовому списку невігласів, особливо через те, що вона продовжувала виявляти бажання використати ядро Solaris в операційній системі Apple. У відповідь на запитання журналіста щодо ролі, яку Джобс відіграє в ухваленні того рішення, вона коротко відповіла: «Ніякої». Пані помилилася. Перший крок, який зробив Стів, полягав у тому, щоби влаштувати двох своїх друзів із проекту NeXT на її місце.
Свого товариша Аві Теваняна він назначив керівником відділу розробки програмного забезпечення. Щоби знайти людину, яка б очолила відділ виготовлення комплектуючих, Джобс зателефонував Джону Рубінштайну, котрий виконував ту саму роботу в NeXT у дні, коли там ще функціонував такий відділ. Рубінштайн якраз був у відпустці на острові Скай, коли Джобс подзвонив.
— Apple потрібна допомога, — сказав він. — Не хочеш до нас на борт?
Рубінштайн хотів. Він повернувся саме вчасно, щоби піти на Macworld і побачити бомбу Амеліо на сцені. Все було ще гірше, ніж він очікував. Вони з Теваняном перекидалися такими поглядами на зустрічах, ніби потрапили в божевільню, де перебували люди, які висловлювали дивні твердження в той час, як Амеліо сидів у кінці столу, неначе в ступорі.
Джобс не приходив до офісу регулярно, натомість часто говорив з Амеліо телефоном. Тільки-но Стів упевнився, що Теванян, Рубінштайн та інші люди, яким він довіряв, посіли керівні місця, то зосередив свою увагу на розвиткові продукту. Одним з улюблених мозолів Стіва був Newton — такий кишеньковий персональний цифровий асистент, який начебто міг розпізнавати людський почерк. Він був не настільки поганим, як його виставляли в жартах і коміксах Doonesbury, але Джобс ненавидів його. Він зневажав саму ідею, щоби писати стилосом чи ручкою по екрані.
— Бог дав нам десять стилосів, — казав він, розмахуючи пальцями. — Давайте не будемо винаходити ще один.
Крім цього, він уважав Newton однією з найбільших інновацій Джона Скаллі, його улюбленим проектом. І вже саме лише це прирікало пристрій на загибель в очах Джобса.
— Ти мусиш знищити Newton, — сказав він Амеліо одного дня під час телефонної розмови.
То була безпідставна пропозиція, і Амеліо відкинув її.
— Що ти маєш на увазі — знищити його? — запитав він. — Стів, ти собі можеш уявити, наскільки то буде дорого?
— Закрий той проект, спиши його, позбався його, — сказав Джобс. — І не має значення, скільки то буде коштувати. Люди тобі аплодуватимуть, коли ти знищиш його.
— Я бачив Newton і вважаю, що він принесе нам чимало грошей, — проголосив Амеліо. — Я не підтримую твою ідею позбавитися його.
Уже у травні Ґіл оголосив про свої плани відкрити додаткове підприємство по випуску Newton — і це стало початком плавного сходження проекту в могилу, яке тривало цілий рік.
Теванян і Рубінштайн приїжджали в гості до Джобса, щоб інформувати його, і скоро велика частина Силіконової Долини вже знала, що Джобс потихеньку виборює владу в Амеліо. То було не якоюсь макіавеллівською грою за владу, а радше просто виявленням сутності Джобса. Бажання контролювати було закоріненим у його природу. Луїза Кеху, журналістка із Financial Times, яка передбачила це, коли брала інтерв’ю в Джобса та Амеліо під час грудневого представлення, першою написала статтю про ситуацію, що склалася. «Містер Джобс став сірим кардиналом, — писала вона наприкінці лютого. — Кажуть, що він керує ухваленням рішень, які розробки Apple потрібно призупинити. Містер Джобс заохотив чимало колишніх працівників Apple повернутися в компанію, відверто натякаючи на те, що в нього є плани прибрати владу собі до рук, як розповідають вони самі. За словами однієї з довірених осіб містера Джобса, він вирішив, що Амеліо і його люди навряд чи досягнуть успіху у відродженні Apple, і він має намір замінити їх, щоби «його компанія» вижила».
Того місяця Амеліо мав виступити на щорічній зустрічі акціонерів і пояснити, чому результати за останній квартал 1996 року показали, що продажі впали на 30 % у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Акціонери стали в черги до мікрофонів, щоби висловити свій гнів. Амеліо і поняття не мав, як погано він провів цю зустріч. «Презентацію можна вважати найкращою із тих, які я коли-небудь проводив», — написав він згодом.
Але Ед Вулард, колишній виконавчий директор DuPont, який на той момент був головою ради директорів Apple (Маркулу посунули на крісло віце-президента), був нажаханий.
— Це — катастрофа, — прошепотіла його дружина посеред промови. Вулард погодився.
— Ґіл прийшов одягнений справді круто, але виглядав і говорив по-дурному, — пригадував він. — Не міг відповідати на питання, не знав, про що говорить, і не вселяв ніякої довіри.
Вулард узяв слухавку й зателефонував Джобсу, якого ніколи не зустрічав раніше. Приводом слугувало те, щоби запросити його в Делавер для виступу перед керівниками DuPont. Джобс відмовився, але, як розказував Вулард, «це прохання було лише хитрістю, щоби поговорити з ним про Ґіла». Він спрямував розмову в те русло й запитав Джобса начистоту, що той думає про Амеліо. Вулард пам’ятає, що Стів був дещо насторожений, говорячи, що Амеліо працював не на своєму місці. Джобс натомість пригадує, що говорив більш відверто.
Я подумав собі: або я скажу йому правду, що Ґіл — невіглас, або ж збрешу, якщо не зроблю цього. Він — у раді директорів Apple, тож я зобов’язаний сказати йому те, що думаю; з іншого боку, якщо скажу йому, він скаже Ґілу, і в такому випадку той більше ніколи не прислухається до мене і буде домахуватися до людей, яких я привів у Apple. Увесь цей вихор думок пронісся в моїй голові менш ніж за тридцять секунд. Зрештою я вирішив, що маю сказати цьому чоловікові правду. Я дуже сильно переймався долею Apple. Тож просто дозволив йому це почути. Я сказав йому, що цей чувак — найгірший виконавчий директор з усіх, що мені траплялися, і якби потрібно було отримувати права, щоби ставати виконавчим директором, то він, на мою думку, їх би не отримав. Повісивши слухавку, подумав: я, мабуть, щойно утнув справжню дурницю.