Тієї весни Ларі Елісон побачив Амеліо на вечірці й представив його фахівцю із технологічної журналістики, Джині Сміт, яка запитала, як справи в Apple.
— Знаєш, Джині, Apple — наче корабель, — відповів Амеліо. — Цей корабель наповнений коштовностями, але в кораблі є дірка. І моя робота — всіх поставити в ряд в одному напрямку.
Джині Сміт виглядала розгубленою і запитала:
— Ну гаразд, а з діркою що?
З того часу Елісон і Джобс любили пожартувати над притчею з кораблем.
— Коли Ларі розповів мені цю історію, ми були в цьому суші-барі, і я буквально впав зі свого стільця, регочучи, — пригадував Джобс. — Він був таким бовдуром, але сприймав себе надто серйозно. Він наполягав на тому, щоби всі називали його доктором Амеліо. Це завжди підозріла ознака.
Брент Шлендер, добре проінформований технологічний журналіст із Fortune, знав, що Джобс був знайомий із його точкою зору, і в березні написав статтю, у деталях розписавши весь той безлад.
«Apple Computer — зразок дисфункційного менеджменту й незграбних техномрій у Силіконовій Долині — знову опинився в режимі кризи, жалібно намагаючись своїми сповільненими рухами продертися крізь продажі, які вибухали на ходу, й дати раду технологічній стратегії, що ледь борсається, та імені компанії, що вже кровоточить, — написав він. — 3 макіавеллівської точки зору виглядає на те, що Джобс, попри принаду Голівуду — а останнім часом він керував Pixar, компанією, яка створила «Історію іграшок» та інші мультфільми з комп’ютерною анімацією, — може планувати очолити Apple».
І знову Елісон публічно просував ідею проведення ворожого поглинання і призначення його «найкращого друга» Джобса на посаду виконавчого директора.
— Стів — єдиний, хто може врятувати Apple, — сказав він журналістам. — Я готовий допомогти йому в ту саму мить, як він скаже слово.
Так само, як коли хлопчик утретє говорив, що прийшли вовки, останні роздуми Елісона не привернули особливої уваги, тож пізніше того місяця він сказав Дену Ґілмору із San Jose Mercury News, що займається формуванням інвесторської групи, щоби зібрати мільярд доларів і викупити основну частину акцій в Apple. (Ринкова цінність компанії складала близько 2,3 мільярда.) В той день, коли стаття вийшла, ціна на акції Apple підскочила на 11 %. Щоби додати легковажності цьому моменту, Елісон розмістив адресу електронної скриньки — savApple@us.Oracle.com, попросивши читачів проголосувати, чи варто, на їхню думку, йому це робити.
Джобса дещо дивувало те, що Елісон узяв на себе таку роль.
— Лapi піднімає те питання час від часу, — сказав він журналістові. — Я намагаюся пояснити, що моя роль в Apple — це роль радника.
Амеліо, однак, був розлючений до посиніння. Він зателефонував Елісону, щоби розібратися з ним, але Елісон не брав слухавки. Тож Амеліо задзвонив до Джобса, чия реакція була двозначною, але також частково щирою.
— Я справді не розумію, що відбувається, — сказав він Амеліо. — Думаю, то якась дурня.
Тоді він запевнив його словами, які не були щирими ні на крихту:
— У нас із тобою хороші стосунки.
Джобс міг завершити ці спекуляції, заперечивши висловлене Елісоном, але, до великого розчарування Амеліо, він цього не зробив. Він залишився осторонь — що відповідало і його інтересам, і його характерові.
До того моменту преса вже повернулася проти Амеліо. Business Week вийшов із обкладинкою, на якій майоріло запитання: «Невже від Apple і мокрого місця не залишилося?»; у Red Herring вийшла редакторська колонка під назвою «Ґіл Амеліо, будь ласка, йди у відставку»; а на обкладинці Wired з’явився логотип Apple, розіп’ятий, неначе Святе Серце, із короною з тернів і заголовком «Моліться». Майк Барнікл із Boston Globe, обурюючись роками неправильного менеджменту компанії Apple, написав: «Як ці придурки можуть усе ще отримувати зарплату, коли вони взяли єдиний комп’ютер, який не лякав людей, і перетворили його на технологічний еквівалент фірмової ручки бейсбольної команди Red Sox 1997 року?».
Коли Джобс із Амеліо підписали контракт у лютому, Джобс почав підстрибувати, виявляючи нестримну радість, і виголосив:
— Нам із тобою треба піти кудись, узяти пляшку чудового вина й відсвяткувати!
Амеліо запропонував, що може принести вино зі свого винного льоху, а також висловив ідею, щоби вони також запросили своїх дружин. Аж до червня хлопці ніяк не могли визначитися з датою, і, попри напругу, що зростала, їм удалося гарно провести час. Їжа та вино настільки ж не пасували одне до одного, як і самі гості; Амеліо приніс пляшку Cheval Blanc й Montrachet 1964 року, кожна з яких коштувала приблизно 300 доларів; Джобс вибрав вегетаріанський ресторан у Редвуд-Сіті, де вся вечеря вартувала 72 долари. Дружина Амеліо згодом зауважила:
— Він такий чарівний, і його дружина також.
Джобс міг зваблювати й зачаровувати, коли хотів, і йому подобалося це робити. Такі люди, як Амеліо й Скаллі, дозволили собі повірити, начебто те, що Джобс зачаровував їх, означало, що вони йому подобаються і викликають його повагу. Це враження інколи підсилювалося тим, що він подавав на блюдці нещирі лестощі людям, голодним на них. Але Джобс однаково просто міг бути таким чарівним із тими, кого ненавидів, як і ображати людей, які йому подобалися. Амеліо не бачив цього, оскільки, як і Скаллі, надто сильно прагнув прихильності Джобса. Насправді слова, які він використовував, щоби описати своє палке бажання хороших стосунків із Джобсом, були майже такими ж, які свого часу говорив Скаллі:
— Коли я намагався розв’язати складну проблему, я просто обговорював її з ним, — пригадував Амеліо. — Дев’ять разів із десяти він погоджувався зі мною.
Якимось чином Ґіл переконав себе, що Джобс насправді його поважає:
— У мене викликало благоговійний трепет те, як розум Стіва підходив до розв’язання проблем, і в мене було відчуття, що ми будуємо стосунки із взаємною довірою.
Крах ілюзій Амеліо стався за декілька днів після тієї вечері. Під час їхніх перемовин він наполягав, щоби Джобс притримав свої акції Apple, як мінімум, протягом півроку, а ще краще — довше. Тих шість місяців минуло в червні. Коли акції компанії вартістю в 1,5 мільйона доларів були продані, Амеліо зателефонував Джобсу.
— Я кажу людям, що продані акції не належали тобі, — сказав він. — Пам’ятаєш, ми з тобою домовилися, що ти не продаватимеш своїх акцій, не порадившись спершу з нами.
— Усе правильно, — відповів Джобс.
Амеліо зрозумів цю відповідь так, що Джобс не продав своїх акцій, тож він сказав усім про це. Але коли надійшов наступний звіт SEC, стало очевидним, що Джобс насправді продав акції.
— Чорт забирай, Стіве, я ж тебе в очі питав про ті акції, і ти заперечив свою причетність до їх продажу.
Джобс сказав Амеліо, що він продав їх у «приступі депресії», викликаної тим напрямком, у якому рухалася Apple, і не хотів визнавати цього, тому що йому було «трохи соромно». Коли я запитав його про це через багато років, Стів просто відповів:
— Я просто не вважав за потрібне казати про це Ґілу.
Чому Джобс не сказав Амеліо правди про те, що продав акції? Є одна проста причина: Джобс інколи уникав правди. Гелмут Зонненфельдт якось сказав про Генрі Кіссинджера: «Він обманює не тому, що це в його інтересах, а тому, що це — частина його природи». То було в характері Джобса — лукавити чи приховувати щось, коли він уважав, що це було виправдано. Але він також міг бути брутально чесним час від часу, висловлюючи таку правду, яку більшість із нас прикрашають або применшують. І нещирість і відвертість були просто різними аспектами його ніцшеанської віри в те, що звичайні правила його не стосувалися.