— Одне слово, містере Ковпервуд, — заговорив Джонсон, — якщо ми виконаємо свою роль, ви берете на себе зобов’язання реконструювати й переобладнати на сучасний лад обидві старі лінії й ті нові, контроль за якими вам удасться забезпечити, а також закласти всю нерухомість нової компанії для того, щоб гарантувати виплату відсотків за вже випущеними акціями Районної й Метрополітен, а також за будь-якими акціями нових компаній або їх дочірніх підприємств, які ми побажаємо придбати в рахунок договірних десяти відсотків, за ціною, що становить вісім відсотків їх номінальної вартості.
— Саме таким є мій план, — сказав Ковпервуд.
І знову Джонсон і Стейн переглянулися.
— Що ж, — нарешті сказав Стейн, — попри всі ускладнення, що нас безумовно очікують, я запевняю вас, що постараюся виконати свою частину нашого плану якнайшвидше і якнайкраще.
— А я, — додав Джонсон, — буду щасливий працювати разом з лордом Стейном і зроблю все необхідно для того, щоб довести справу до успішного кінця.
— Що ж, джентльмени, — сказав Ковпервуд, піднімаючись, — я не тільки дуже радий, але й вважаю для себе за честь те, що ми з вами домовилися. І щоб довести вам чистоту моїх намірів, я попрошу містера Джонсона, — звичайно, якщо ви обоє згодні, — бути моїм юрисконсультом і підготувати всі необхідні папери для офіційного укладення угоди між нами. І коли надійде час, — із посмішкою додав він, — я буду щасливий бачити вас обох на директорських постах.
— Це вирішуватимуть час і обставини, — сказав Стейн. — Звісно, це було б дуже добре.
— Я дуже радий служити вам обом у міру своїх скромних сил, — додав Джонсон.
Усі троє чудово усвідомлювали всю надмірність цих взаємних привітань, утім, Стейн швидко розрядив атмосферу, запропонувавши на прощання випити по чарці старого коньяку, — ящик якого він уже відправив, без попереднього повідомлення, в апартаменти Ковпервуда в готелі «Сесіль».
Розділ 51
Одним із болючих моментів для Ковпервуда у подальшому веденні переговорів була необхідність — утім, можливо, це тільки здавалося йому необхідним — брати собі в помічники англійців, а не американців, на всіх ділянках роботи. Першою жертвою став де Сото Сіппенз, який був просто в розпачі, тому що йому вже полюбився Лондон. Зі своїм неодмінно щасливим шефом, як він казав, він сподівався прославитися в цих краях. Більше того, він сподівався загострити свій розум і додати енергійності у справах, змагаючись із цими самовпевненими й зарозумілими англійцями, які, на його глибоке переконання, нічого не тямлять у залізничній справі. Одначе, Ковпервуд, бажаючи якомога пом’якшити удар, доручив йому вести свої фінансові справи в Чикаґо.
Одним із методів залучення капіталу, до яких зазвичай удавався Ковпервуд, було створення холдингової компанії, основної компанії, що збирала необхідні засоби для придбання контрольних пакетів акцій тих компаній, над якими він хотів отримати контроль, і водночас давала йому акції, необхідні для такого контролю. У цьому випадку він створив Компанію з будівництва залізничного устаткування і прокладання залізниць, очолювану підставними директорами, а для всіх, хто входив у справу, передбачалося забезпечити право на володіння засновницькими акціями. Джонсон діяв як юрисконсульт і консультант цієї компанії з річним окладом у три тисячі фунтів стерлінгів. У приватній угоді, складеній Джонсоном (але ретельно переглянутій юристами Ковпервуда) і підписаній ним самим, Стейном і Ковпервудом, зазначалося, що приналежні їм акції Районної й Метрополітен, — як ті, якими вони вже володіють, так і ті, що будуть придбані згодом, — мають діяти в якості єдиного пакета при офіційному розв’язанні питання про реорганізацію і продаж Метрополітен і Районної новій компанії, що має бути організована пізніше. І в цій новій компанії Стейн і Джонсон мали отримати по три акції нової компанії за кожну свою стару акцію.
Тепер перед Джонсоном стояло нелегке завдання — пошук пакетів розпорошених акцій Районної і Метрополітен, які, за наказом Ковпервуда, він мав скупити під різними іменами на суму до п’ятсот тисяч фунтів стерлінгів. Крім того, він мав розтлумачити директорам обох компаній, що містер Ковпервуд велика людина, і викликати в них ентузіазм щодо його задумів. Що ж до Стейна, то йому належало скуповувати якомога більше акцій обох старих компаній, щоб потім голосувати заодно з Ковпервудом стосовно його підприємства. Зрозуміло, і так само він теж мав використовувати весь свій вплив, аби переконувати всіх, кого знав.
У результаті цих дій на Ковпервуда покотилася справжня лавина інвесторів. Багато американських, а також англійських фінансистів, зрозумівши важливість власності, на яку претендує Ковпервуд, тепер самі намагалися будь-що отримати концесії, але на цей момент це стало вже вкрай складним завданням. Одним із таких людей був не хто інший, як Стенфорд Дрейк, також американський фінансист, що звернувся до англійського парламенту із запитом на надання йому концесій на прокладання нових підземних ліній, що — якби вони були збудовані — проходили б на значній ділянці паралельно лініям Ковпервуда. А це означало б практично розбити навпіл дохід від цих територій.