Драматичне завершення цієї боротьби двох настільки видатних суперників було докладно описано як англійською, так і американською пресою, а рада Лондонського графства, що схилялася на користь системи наскрізного сполучення, зручної для жителів будь-якої частини Лондона, радісно вітала перемогу Ковпервуда, характеризуючи його як людину цінну для суспільства, що заслуговує поваги будь-якого суспільства.
Ковпервуд, скориставшись такими настроями, широко розрекламував переваги, які отримає суспільство завдяки його підприємству. Його підземні дороги перевозитимуть до двохсот мільйонів пасажирів на рік, усі вагони будуть одного класу, буде встановлена єдина ціна за проїзд — п’ять центів і всі лінії будуть зв’язані між собою, тож підземкою можна буде проїхати до будь-якої частини міста. Таким чином метрополітен стане швидким, дешевим і зручним засобом сполучення.
Справи Ковпервуда йшли в цей час настільки блискуче, що він міг тепер приділяти увагу не тільки придбанню нових акцій і турботам про прибутки. Так, наприклад, він купив за сімдесят вісім тисяч доларів картину Тернера «Вогні на Темзі» і повісив її в себе в кабінеті — виключно з міркувань престижу.
Розділ 52
Одначе, попри всі ці успіхи, на Ковпервуда насувалося нове лихо — цього разу з боку Ейлін.
Повернувшись до Парижа, Ейлін знову занурилася в розваги, що для неї влаштовував Толліфер зі своїми друзями. Але незабаром Меріголд Брейнерд, помітивши, що Ейлін занадто прихильна до Толліфера, то, мабуть, вона зрештою захоче одружити його на собі, вирішила, що настав час покласти кінець цій прихильності. Знаючи про залежність Толліфера від Ковпервуда, Меріголд уважала, що має зброю, що дозволить їй легко усунути суперницю. Річ у тім, що якось увечері, під час поїздки на яхті, Толліфер, випивши зайве, розповів їй про все. І от за першої можливості вона почала діяти.
Це сталося на вечірці, яку Толліфер улаштував у студії одного зі своїх друзів із приводу повернення до Парижа; Меріголд, випивши дещо більше своєї норми і помітивши, як весело Ейлін фліртує з Толліфером, раптом перейшла в наступ.
— Якби ви знали про вашого приятеля стільки, скільки знаю я, ви, мабуть, не стали б тягати його всюди за собою, — сказала вона з уїдливою усмішкою.
— Що ж, якщо ви знаєте щось, що може мене уразити, — запитала Ейлін, — то чому б не сказати це прямо? До чого ці натяки? Чи це просто ревнощі змушують вас казати зайве?
— Ревнощі?! Мені ревнувати Толліфера до вас?! Ні, я просто знаю, що стоїть за його увагою до вас, от і все!
— До чого це ви хилите? — гнівно вигукнула Ейлін, уражена цією несподіваною заявою. — Кажіть прямо! Або пошукайте для своїх ревнощів когось іншого.
— Ревнощі?! Які дурниці! Вам, звичайно, і на думку не спадало, що ваш уважний друг ходить за вами слідом не заради ваших прекрасних очей. І до того ж, звідки, ви думаєте, в нього стільки грошей, які він витрачає на вас? Я знаю його багато років, і він ніколи не мав жодного шилінга, що належав би йому.
— Ні, я цього не знала. Продовжуйте, прошу!
— Запитайте містера Толліфера, а ще краще — вашого чоловіка. Я певна, він допоможе вам розібратися в цьому питанні, — підвела підсумок Меріголд і залишила Ейлін.
Після чого Ейлін, украй схвильована цією розмовою, негайно залишила кімнату, схопила накидку й повернулася до себе в номер. Розмова з Меріголд не давала їй спокою. Толліфер! Як рішуче він увірвався в її життя! Жодного пенні за душею, а витрачає так багато грошей! І звідки в Ковпервуда така поблажливість до цієї дружби між ними? Адже він навіть приїжджав у Париж на вечірку, яку вони влаштовували з Толліфером. І раптом те, що таїлося в темних натяках Меріголд, наче блискавкою вдарило Ейлін: він використав цю людину, щоб усунути її зі свого життя! Вона повинна докопатися до істини, вона повинна знати.