Одначе його візит до Чикаґо не обійшовся без несподіванок, власне, появи Лорни Меріс, що, довідавшись із газет про приїзд Ковпервуда, прагнула знову розбудити в ньому інтерес до себе. Але цього разу на неї чекало розчарування, тому що настрій у Ковпервуда був тепер зовсім інший: він хотів якомога скоріше повернутися до Нью-Йорка, а потім до Береніс. Помітивши, однак, по одягу Лорни, що її справи йдуть гірше, ніж тоді, коли вони бачилися востаннє, Ковпервуд розпитав її про життя і, дізнавшись, що її популярність значно упала, а отже, й доходи, він удав стурбованість її благополуччям і обіцяв відкрити в банку постійний рахунок на її ім’я; більше того, він постарається зацікавити нею якогось театрального режисера, — і ця низка благодіянь одразу воскресила її колишній оптимізм.
Але вже у вагоні, коли поїзд рушив, а Лорна, стоячи на платформі, востаннє сумно махнула йому на прощання рукою, Ковпервуд мимоволі задумався над мінливим переплетенням людських доль і страстей. Ось він у Чикаґо воює з чиказькими акціонерами, за ним стежать газети, а Ейлін у Нью-Йорку стежить за ним за допомогою газет, і так само Береніс — у Лондоні, бо довіряє йому не більше, ніж Ейлін, — і не без підстав. А чому? Почуття, його темперамент, його тяжіння до людських істот іншої статі, але ж ці почуття не ним створені й не ним придумані.
Розмірений стукіт коліс. Протяжний гудок паровоза. А за вікном плив пейзаж, наче плин самого часу, — і він дивився на нього крізь вікно, роздумуючи про час, зміни і життя.
Розділ 56
Коли Ковпервуд прийшов до Ейлін після повернення до Нью-Йорка, на нього чекав приємний сюрприз. За час його відсутності вона багато думала про його пропозицію розширити і перебудувати будинок і при цьому врахувати її смак. Це було найприємніше для неї з усього ним сказаного. Ейлін уже мала кілька малюнків, розробок і кольорових рішень, підготовлених на її замовлення архітектором, — і тепер представила їх на суд Ковпервуда.
Ковпервуд залишився дуже задоволеним: Раймонд Пайн, американський архітектор, що проектував свого часу цей особняк, тепер представив проекти, які б гармонійно поєднали старий і новий будинки. Ейлін жваво повідомляла йому, що їй подобається це, і це, і ще третій ескіз, що зовсім по-іншому трактує завдання. Вирішивши побачитися з Пайном і порадити йому не поспішати, Ковпервуд, нарешті, попрощався з Ейлін, думаючи про те, що тепер вона надійно зануриться у цю справу, яка не тільки втілить художні смаки їх обох, але й буде в очах суспільства доказом їх примирення.
Однак цього разу Ковпервуду було нелегко звикати до життя в Нью-Йорку й Америці взагалі. Після перебування в Лондоні його погляди змінилися. І річ не в тім, що англійці виявилися менш хитрими й настійливими в реалізації своїх інтересів. Познайомившись зі Стейном, Джонсоном і їх компаньйонами, Ковпервуд помітив, що вони якось навіть несвідомо вміють поєднувати відпочинок і задоволення зі своєю комерцією чи фінансовими справами, тоді як в Америці, як то кажуть, бізнес є бізнес.
Від самого його приїзду до Нью-Йорка він не займався нічим, крім справ. Тут його, схоже, більше ніщо не цікавило, і його думки постійно поверталися до Береніс і Прайорс-Коув. Одначе він все одно вирішив об’їхати всі міста, де розраховував отримати капітал, — це була скажена гонка Східними штатами, після якої він відчув себе майже виснаженим. Уперше в житті він почав думати, а не тільки відчувати, що старішає. І дуже вчасною виявилася телеграма від Джонсона, який повідомляв, що деякі групи тиску виявляють активність і це вимагає його присутності в Лондоні.
Ковпервуд показав телеграму Ейлін, прочитавши яку, вона зауважила про його стомлений вигляд і що він має пам’ятати, що головне — це його здоров’я, і, якщо можливо, йому б слід згорнути справи в Європі й піти на відпочинок. Він відповів, що вже і сам думав про це. До речі, аби їй було легше за його відсутності, він доручив містеру Касберту догляд за його колекцією картин, адже він — людина, судженню якого цілком можна довіряти.
Тим часом Береніс уже запитувала себе, коли повернеться Ковпервуд. Без нього вона з кожним днем почувала себе все більш самотньою. І хоча лорд Стейн возив її на різні прийоми й вечірки, де знайомив зі своїми друзями, а одного разу вони були навіть при дворі, вона все ж таки відчувала дивну, незбагненну тугу за Ковпервудом. Він так багато значив у її житті, сила його особистості затьмарювала для неї навіть соціальну атмосферу, що оточувала лорда Стейна. Стейн здавався їй приємним і цікавим супутником... але, повернувшись у Прайорс-Коув, вона знову поверталася думками до Ковпервуда. Що він зараз робить, з ким зустрічається? Невже він знову захопився Лорною Меріс? Або кимось іще? І чи повернеться він до неї таким, яким її залишив — закоханим і пристрасним? Чи приїде з ним Ейлін, або йому вдалося примиритися з нею і вона на якийсь час залишить його у спокої?