В іншому чумі набилися рибалки й жителі околишніх ферм. Це було щось на кшталт щорічного ярмарку, де лопарі продавали продукти оленярства й закуповували припаси на зиму. Раптом юрба заворушилася, і якась лопарка протиснулася до гостей. Вона привіталася з капітаном Хансеном як зі старим знайомим, і він повідомив Ковпервуду, що ця жінка — один із найбагатших членів племені. Потім лопарі почали співати хором і танцювати, до чого намагалися долучитися майже всі присутні. Після питва і частування Ковпервуд і його супутники попрощались із лопарями й повернулися на «Пелікан».
При світлі сонця, що не заходить, яхта повернула назад на південь. У цей час трохи неподалік від яхти з’явилися десь із десяток гренландських китів, і шкіпер віддав наказ поставити вітрила так, щоб кораблю легше було лавірувати серед них. І пасажири, і команда у захопленні спостерігали за величезними тваринами. Але Ковпервуда значно більше цікавила майстерність, з якою капітан управляв своєю яхтою, ніж це видовище.
— От бачиш! — сказав він Береніс. — Кожна професія, кожне ремесло, будь-який вид праці вимагають уміння й вправності. Подивися на шкіпера — як він повністю підкорив яхту своїй волі, а це — теж неабияке досягнення.
Береніс посміхнулася, але нічого не відповіла, а він глибоко замислився, міркуючи про цей дивний світ, частиною якого він поки що був. Найбільше його вразило те, що це побачене ним життя являло собою певну соціальну незначну частку світу, де не було місця для людини його темпераменту і прагнень. Величезний океан забезпечував місцевих жителів, давав їм рибу, а, повертаючись, вони будували житло, обживали певний необхідний їм простір землі і так проводили своє життя у відносному задоволенні. І однак Ковпервуд подумав, що ці люди отримують від життя, сповненого суворої краси, простого комфорту і принадних соціальних звичаїв більше, ніж він і тисячі йому подібних, що присвятили себе накопиченню грошей. От він уже старішає і краща пора його життя минула. А що попереду? Нові підземні дороги? Нові картинні галереї? Знову й знову роздратування з приводу коливань суспільної думки?
Щоправда, за час цієї подорожі він відпочив. Але тепер з кожною годиною він наближається до того, що ніяк не можна назвати спокійним існуванням: і якщо продовжувати так і далі, то йому нема на що чекати, крім нових конфліктів, нових нарад з адвокатами, нових газетних нападок, нових домашніх негараздів. Ковпервуд іронічно посміхнувся власним думкам. Не варто так багато думати. Треба приймати речі такими, якими вони є, і намагатися дістати від них якнайбільше. Зрештою життя було до нього набагато щедрішим, ніж до багатьох інших, і йому щонайменше слід бути вдячним! І він був вдячний.
Через кілька днів, коли яхта вже наближалася до Осло, Ковпервуд, побоюючись розголосу, запропонував Береніс зійти на берег і повернутися пароплавом до Ліверпуля, звідки вже недалеко до Прайорс-Коув. Його порадувало те, як спокійно і діловито вона погодилася, і однак він відчув по виразу її обличчя, наскільки обурює її все те, що постійно втручається в їхні стосунки.
Розділ 58
Після відпочинку в Норвегії Ковпервуд відчув себе у прекрасному фізичному стані і прагнув знову взятися за справи. Слід було зосередитися на тому, щоб довести капітал своєї компанії до вісімдесяти п’яти мільйонів доларів, до січня 1905 року прокласти сто сорок миль підземної дороги й електрифікувати всю мережу. Йому знову не давало спокою честолюбне бажання швидше довести задумане до кінця й показати всьому світу його значення, так що він майже не дозволяв собі відпочивати ні в Прайорс-Коув, ні десь іще.
Наступні декілька місяців пройшли в нарадах з директорами компаній, обговоренні усіляких питань із зацікавленими і впливовими акціонерами, розв’язанні технічних проблем, приватних переговорах, нерідко вечорами, з лордом Стейном і Елверсоном Джонсоном. Потім довелося поїхати до Відня, щоб оглянути модель нового електродвигуна, винайденого якимось Ганцем, що обіцяв значну економію власникам метрополітену. Після знайомства з роботою двигуна Ковпервуд переконався, що ця справа вигідна і негайно телеграмою викликав до Відня своїх інженерів, щоб вони перевірили його висновок.
По дорозі назад у Лондон Ковпервуд зупинився в Парижі, у готелі «Ріц». Першого ж вечора він зустрів у вестибюлі одного старого знайомого Майкла Шенлі, який колись служив у нього в Чикаґо. Той запропонував Ковпервуду відвідати концерт у паризькій Опері. Мали грати твори якогось поляка на прізвище Шопен, про якого зараз багато говорили. Це прізвище Ковпервуд десь чув, а Шенлі воно зовсім нічого не говорило. Проте вони відправилися на концерт, і музика настільки подіяла на Ковпервуда, що, довідавшись із концертної програми, що Шопен похований на Пер-Лашез, він запропонував відвідати цей знаменитий на весь світ цвинтар наступного дня.