Лорд Стейн на вході до зали вітав гостей. Береніс, що входила під руку з Ковпервудом, здалася йому цього разу особливо гарною — її проста біла сукня із треном, стягнута в талії золотим шнуром, походила на грецьку туніку, а вогненно-руде волосся виглядало, немов золотий вінець. І на повний захват Стейна, підійшовши до нього, вона подивилася на нього і посміхнулася так, що в нього мимоволі вирвалося:
— Береніс! Чарівниця! Ви просто ідеал краси!
Це вітання лишилося непочутим Ковпервудом, що зупинився, аби обмінятися кількома словами з одним зі своїх найбільших акціонерів.
— Ви повинні віддати мені другий танець, — сказав Стейн, затримавши на хвилину руку Береніс.
Вона граціозно кивнула.
Привітавшись із Береніс, Стейн надзвичайно щиро привітав Ковпервуда, свого почесного гостя, затримавши його достатньо довго, аби встигнути представити йому численних вищих службовців метрополітену і їх дружин.
Невдовзі оголосили, що вечерю подано; за столом зав’язалася жвава розмова, гості потягували рідкісні вина і шампанське особливої марки, що, як був упевнений Стейн, задовольнить найбільш вимогливий смак. Сміх і гул голосів ставали усе гучнішими, змішуючись із м’якими звуками музики, що доносилися із сусідньої кімнати.
Береніс опинилася майже на чолі столу з лордом Стейном з одного боку і графом Бреккеном з іншого, доволі приємним молодим чоловіком, котрий ще задовго до закінчення вечері почав благати її про милість залишити для нього хоча б третій або четвертий танець. Але хоча така увага їй лестила, погляд її знову й знову повертався до Ковпервуда, який на іншому кінці столу вів жваву бесіду з дуже привабливою брюнеткою, своєю сусідкою ліворуч, не забуваючи, однак, і про не менш чарівну сусідку праворуч. Береніс раділа, адже вона вже давно не бачила його таким розкутим і веселим.
Однак через те, що вечеря затяглася, і потік шампанського не припинявся, Береніс почала побоюватися за Ковпервуда. Очевидно, під дією шампанського він поводився все більш збуджено, і це турбувало її. І коли лорд Стейн запросив усіх бажаючих пройти в зал для танців і Ковпервуд, збуджений і червоний, підійшов до Береніс, вона ще більш стривожилася. Однак він вів її в зал з виглядом людини, що випила нітрохи не більше інших. Кружляючи із ним по блискучому паркету під плавні звуки вальсу, Береніс шепнула:
— Ти щасливий, любий?
— Я ніколи ще не був такий щасливий, — відповів він. — Адже ти зі мною, моя красуне!
— Любий! — прошепотіла Береніс.
— Хіба ж все це не чудово, Беві? Ти, цей будинок, ці люди! От чого я прагнув усе своє життя!
Вона ласкаво посміхнулася йому, але він раптом похитнувся, зупинився й, поклавши руку на серце, промурмотів:
— Дихати, дихати... Мені треба вийти назовні!
Вона міцно взяла його під руку й повела до відкритих дверей на балкон, що виходив до моря. Вона допомогла йому добратися до найближчої лави, і він безсило й важко опустився на неї. Береніс страшенно стривожилася й кинулася до слуги, що проходив повз них із тацею:
— Будь ласка! Мені потрібна допомога! Покличте когось, і допоможіть мені перенести його до спальні. Він серйозно хворий.
Переляканий слуга негайно покликав дворецького, який розпорядився віднести Ковпервуда до вільної кімнати на тому ж поверсі і повідомив про все лорда Стейна. Увійшовши й побачивши, у якому розпачі знаходиться Береніс, він наказав дворецькому перенести Ковпервуда до свого покою на другому поверсі і негайно викликав свого лікаря — доктора Мідлтона. Також дворецький мав сказати всім слугам, щоб вони ні слова нікому не говорили про те, що трапилось.
Тим часом Ковпервуд вже поступово приходив до тями і до приходу доктора Мідлтона йому вже настільки покращало, що він попросив Стейна, аби про це говорили якомога менше. Краще хай думають, що він оступився й упав. Він був упевнений, що до ранку все пройде. Але доктор Мідлтон був іншої думки про його хворобу. Він дав Ковпервуду заспокійливе і порадив залишитися тут хоча б два дні, аби з’ясувати можливі ускладнення. Бо, як він сказав Стейну, стан Ковпервуда, імовірно, набагато серйозніший, ніж проста непритомність.