Розділ 61
Наступного ранку Ковпервуд прокинувся у покої Стейна на самоті, якщо не вважати надзвичайно шанобливих слуг, що іноді заходили і виходили, і подумки пробіг тривожну послідовність усього, що так раптово відбулося з ним напередодні. Він був навіть трохи наляканий тим, що саме тепер, коли він уже відносно заспокоївся стосовно свого здоров’я, хвороба так несподівано знову нагадала про себе.
Невже це правда, що він став жертвою цієї фатальної Брайтової хвороби? Коли його дивився доктор Мідлтон, Ковпервуд ще недостатньо отямився, аби обговорити з ним те, що сталося. Він пригадував, як відчув, що йому не вистачає повітря, а потім страшна слабкість у всьому тілі — і він упав. Чи була причина у хворобі нирок, про яку говорив йому доктор Вейн, або він просто випив багато шампанського і надміру попоїв? Адже лікар наказав йому нічого не пити, крім води, і їсти зовсім трошки.
Щоб з’ясувати, що ж з ним насправді й чого йому чекати, Ковпервуд вирішив попросити Береніс викликати телеграмою з Нью-Йорка його старого приятеля й особистого лікаря — доктора Джефферсона Джеймса. Цей відданий друг допоможе йому врешті точно дізнатися, що в нього за хвороба.
Поки Ковпервуд не кваплячись, спокійно обмірковував своє положення, у двері постукали, і ввійшов лорд Стейн, що поводився дуже привітно і весело.
— Отакої! — вигукнув він. — А все це ваші гарні дівчата і шампанське! Подумати тільки! І вам не соромно?
Ковпервуд широко посміхнувся.
— До речі, — продовжував Стейн, — мені наказано піддати вас суворому покаранню принаймні на двадцять чотири години. Ніякого шампанського — тільки вода! Ніякої ікри, ні єдиного зернятка, — тільки тоненька скибочка яловичини, знову ж з водою! Хіба що знову почуватиметеся напівпритомно, мабуть, чашку рідкої кашки і, звичайно, ще води!
Ковпервуд сів у постелі.
— Та це верх жорстокості! — вигукнув він. — Але, можливо, ви погодитеся розділити зі мною воду й кашку? А поки що, ви могли б під великим секретом повідати мені, що вам сказав доктор Мідлтон.
— Що ж, — відповів Стейн, — він сказав, що ви забуваєте про свій вік і що шампанське й ікру вам зараз аж ніяк не перетравити. І танці до ранку — теж. Тому ви й посковзнулися на моєму надто натертому бальному паркеті. І доктор Мідлтон скоро буде тут, аби подивитися, як ви себе почуваєте. Втім, він не вбачає нічого серйозного, окрім перевтоми, якої надалі ви, звичайно, можете легко уникнути. А ще маю повідомити вам, що ваша чарівна підопічна люб’язно прийняла мою пропозицію залишитися тут на ніч і скоро зійде вниз.
І, звісно, зайве говорити, що, незалежно від висновку доктора Мідлтона, і вона і я дуже стурбовані.
На ці слова Ковпервуд відповів доволі рішуче:
— Та нічого страшного зі мною бути не може. Я вже, звичайно, не зовсім молодий, але почуваюся майже як молодий. Що ж стосується справ, то я завжди напоготові, якщо виникнуть якісь ускладнення. І, власне, ви самі можете судити за вже досягнутими результатами, наскільки вдало ми ведемо справи.
У його тоні був відтінок докору, і Стейн помітив це.
— Результати приголомшливі, — сказав він. — Можна тільки захоплюватися людиною, яка прийшла до нас із такою пропозицією, як ви, та ще й принесла двадцять п’ять мільйонів доларів від американських інвесторів. Я радий виразити вам свою вдячність і вдячність наших акціонерів за ваш інтерес і ваші старання. Єдина біда в тому, містере Ковпервуд, що все це лежить на ваших широких американських плечах і залежить від вашого здоров’я й сил. І це дуже важливо.
Тут пролунав стук у двері, і до кімнати ввійшла Береніс. Після привітань і легкої бесіди Стейн запропонував обом погостювати стільки, скільки їм завгодно — хоч тиждень чи навіть місяць. Але Ковпервуд, відчуваючи потребу в самоті й спокої, наполягав на якнайшвидшому від’їзді. Коли Стейн пішов, він сказав Береніс:
— Річ не в тім, що я так погано себе почуваю, люба. Ні, просто я хочу уникнути зайвого галасу, тому я волів би виїхати звідси якомога скоріше і, якщо можна, до Прайорс-Коув, а не до готелю. Спробуй, будь ласка, домовитися з лордом Стейном, щоб ми ще ранком могли виїхати?
— Звичайно, любий, якщо ти цього хочеш, — відповіла Береніс. — І мені буде спокійніше, якщо ти будеш поруч зі мною.
— І ще одне, Беві, — продовжував Ковпервуд. — Скажи Джеймісону, нехай телеграфує до Нью-Йорка докторові Джефферсону Джеймсу. Це мій давній лікар і старий друг. Попроси його приїхати до Лондона, якщо він може. Передай Джеймісону, що це конфіденційно й має бути зашифроване. Він може послати телеграму на адресу Нью-йоркського медичного товариства.