Як не дивно, вибираючи, куди б відправити Ковпервуда, Джеймс усе більше й більше схилявся до того, що найкраще рішення проблеми — це Рив’єра, а вірніше Монте-Карло, цей великий ігорний центр. Як ефектно це виглядало б у газетах: Ковпервуд серед ігорних столів, серед пихатих герцогів і азіатських принців! Хіба такий психологічний трюк не зміцнить позицій Ковпервуда як фінансиста? Тисяча проти одного, що зміцнить!
Наступного дня, повернувшись до Прайорс-Коув і оглянувши Ковпервуда, доктор заговорив про свою ідею.
— Я думаю, Френку, — почав він, — що тижня за три ви почуватимете себе достатньо добре, аби відправитися в якусь приємну розважальну поїздку. Тому мій рецепт для вас — залишити на час тутешнє життя і поїхати зі мною за кордон.
— За кордон? — украй здивовано перепитав Ковпервуд.
— Так, і знаєте навіщо? Адже газети обов’язково відзначать, що ви в змозі подорожувати. Але ж саме це вам і потрібно, чи не так?
— Точнісінько так! — відповів Ковпервуд. — І куди ми поїдемо?
— Можливо, до Парижа, або Карлсбада, — звісно, найнеприємніше з водних курортів місце, я знаю, але для вас дуже корисне.
— Господи Боже! А потім куди?
— Що ж, — сказав Джеймс. — Вам надається вибір: Прага, Будапешт, Відень і Рив’єра, включаючи Монте-Карло!
— Що?! — вигукнув Ковпервуд. — Я в Монте-Карло!
— Так, ви в Монте-Карло, з усіма вашими хворобами. Ваша поява в Монте-Карло, та ще в цей сезон безсумнівно викличе реакцію, яка вам потрібна. Адже вам достатньо лише з’явитися в ігорній залі й програти кілька тисяч доларів — і ця новина розлетиться по всьому світу. Усі говоритимуть про вас у Монте-Карло і про те, що ви, схоже, готові викинути купу грошей.
— Гаразд! Гаразд! — закричав Ковпервуд. — Якщо в мене вистачить сил, я поїду. Але якщо нічого путнього із цього не вийде, я притягну вас до суду за невиконання обіцянки!
— Авжеж! — відгукнувся Джеймс.
За три тижні лікування під постійним наглядом доктора Джеймса, який оселився у Прайорс-Коув, Ковпервуд справді став відчувати себе набагато краще, і Джеймс вирішив, що пацієнт достатньо одужав, аби відправитися в запропоновану подорож.
Однак Береніс, хоч і раділа покращенню здоров’я, була стурбована самою ідеєю цієї поїздки. Вона добре розуміла, що слухи про смертельну хворобу Ковпервуда можуть зруйнувати всі його економічні плани. Але любов до Ковпервуда змушувала її тривожитися. Вона не могла не боятися того, що раптом ця подорож виявиться зовсім не такою корисною і сприятливою, як уважають Френк і доктор Джеймс. Але Ковпервуд переконав її, що їй нема про що турбуватися, адже він почуває себе краще, а план доктора Джеймса — просто ідеальний.
Вони відплили наприкінці наступного тижня. І, зрозуміло, лондонська преса негайно сповістила, що Френк Ковпервуд, якого ще недавно вважали серйозно хворим, очевидно зовсім видужав і навіть може дозволити собі розважальну поїздку по Європі. Дещо пізніше газети повідомляли також про перебування Ковпервуда в Парижі, Будапешті, Карлсбаді, Відні й, нарешті, Монте-Карло, казковому Монте-Карло. Цій останній новині преса приділила особливу увагу, говорячи, що «незламний Ковпервуд, про чию хворобу повідомлялося недавно, обрав місцем своєї розваги й відпочинку Монте-Карло».
Однак після повернення Ковпервуда до Лондона репортери засипали його вельми відвертими питаннями. Один кореспондент запитав прямо:
— Містере Ковпервуд, чи є хоч частка істини в чутках, що ви серйозно хворі?
— Насправді, хлопче, — відповів Ковпервуд, — я занадто багато працював і мені знадобилося відпочити. Мій приятель-лікар супроводжував мене під час цієї подорожі: от ми з ним і тинялися по Європі.
Він від душі розреготався, коли кореспондент «Ворлд» запитав, чи правда, що він заповів свої безцінні колекції картин нью-йоркському музею мистецтв.
— Якщо люди хочуть знати, що написано в моєму заповіті, — сказав він, — їм доведеться почекати, поки мене не накриють дерном. Я можу тільки сподіватися, що їх милосердя не поступається їхній цікавості.
Ці відповіді дуже потішили Береніс і доктора Джеймса, коли вони читали їх, сидячи на широкій галявині у Прайорс-Коув. І хоча доктор постійно пам’ятав про те, що його чекає у Нью-Йорку його практика, дружня увага, якою оточували його не тільки Ковпервуд, але й Береніс, усе більше підкоряла його. Обоє були безмежно вдячні йому — адже він, схоже, справді повернув Ковпервуду здоров’я й сили. І коли Джеймсу прийшов час їхати, усі троє були схвильованими, бо відчували себе своєрідним колом однодумців.