— Просто не знаю, що й сказати вам, Джеффе, — говорив Ковпервуд, коли вони втрьох підійшли до трапа пароплава, на якому мав відплисти доктор Джеймс. — Якщо я можу щось для вас зробити, наказуйте. Я ж прошу лише про одне: щоб наша дружба лишалася такою самою, якою була в минулому.
— Не треба ніяких винагород, Френку, — перебив його Джеймс. — Те, що я знаю вас стільки років, — ось моя нагорода. Навідайтесь до мене в Нью-Йорку, коли матимете час. Чекатиму. До зустрічі!
І підхопивши свою валізу, він додав:
— Що ж, друзі, кораблі нікого не чекають!
Він з посмішкою ще раз потиснув руки Береніс і Ковпервуду й змішався з юрбою, що сходила на пароплав.
Розділ 64
Після від’їзду доктора Джеймса Ковпервуд побачив, що за час його відсутності нагромадилося чимало справ, на які доведеться витратити місяці напружених зусиль і уваги. Необхідно було зайнятися і деякими особистими справами, зокрема, Ейлін написала йому, що хоча перебудова їх будинку відбувається під наглядом архітектора Пайна, їй здається, що краще б йому якомога швидше повернутися до Нью-Йорка, ознайомитися із планом у цілому, або прийняти його, або відхилити, поки не пізно. Вона не була впевнена, чи вистачить в новій галереї місця для картин, які він за останній час додав до своєї колекції. Звісно, вона поважає думку містера Касберта як експерта, але інколи їй здається, що Ковпервуд сам у жодному разі не погодився б із ним, якби був тут, у Нью-Йорку.
Ковпервуд розумів, що це не можна залишити без уваги. Однак він відчував, що зараз навряд чи може дозволити собі поїздку до Нью-Йорка. Надто багато нагальних справ, пов’язаних з будівництвом метрополітену, — і велика політика, і практичні дріб’язки — вимагали його особистої участі. Щоправда, лорд Стейн, який часто відвідував Ковпервуда, запевняв його, що тепер, напевно, усе піде гладко, тим більше, що Стейн сам був зацікавлений у цій справі і тому докладав усіх зусиль, аби усунути тертя між різними учасниками підприємства. Одужання Ковпервуда його надзвичайно втішило, і він зітхнув з полегшенням.
— Одначе, Ковпервуде! — сказав він йому в перший день повернення, — ви чудово виглядаєте! Як вам це вдалося?
— Не мені, — відповів Ковпервуд. — Це все мій старий приятель Джефф Джеймс. У минулому він декілька разів витяг мене, коли я сильно захворів, а зараз врятував мене від фінансового краху.
— Це вірно, — погодився Стейн. — Ви справді спритно провели публіку.
— Це була ідея Джеффа. Він не тільки потягнув мене в цю подорож, щоб усунути підозри й вгамувати чутки, але попутно ще і вилікував, — сказав Ковпервуд.
Ще одна справа, яка вимагала в той час уваги Ковпервуда — необхідність домовитися про спорудження склепу з Рексфордом Линвудом, одним із трьох американських архітекторів, рекомендованих Джеймісоном. Ковпервуд звернув увагу на Линвуда через його роботу на конкурс на кращий проект пам’ятника губернаторові одного з Південних штатів. У його проекті на одній зі стін склепу була зображена хатина, де народився губернатор, а біля підніжжя величезного, порослого мохами дуба — силует коня, його вірного супутника в битвах Громадянської війни. Ковпервуд був глибоко зворушений пафосом і простотою задуму.
Сам архітектор йому також одразу сподобався. Дивлячись на Линвуда через свій великий письмовий стіл, Ковпервуд був вражений зовнішністю цієї людини із класично правильними рисами обличчя, глибоко посадженими очима й високою незграбною фігурою.
Як Ковпервуд пояснив Линвуду, склеп мав бути споруджений у дусі греко-римської архітектури, але не суто класичної. Радше це мала бути певна модифікація з додаванням нових оригінальних деталей. Це мала бути масивна споруда — Ковпервуду завжди подобався простір — з темно-сірого граніту. В одній зі стін нехай буде прорізано вузьке вікно, а в іншій — двоє важких бронзових дверей, що ведуть всередину склепу, де повинно бути місце для двох саркофагів. Линвуд схвалив цю ідею і був явно задоволений наданою йому можливістю спорудити такий склеп. Слухаючи Ковпервуда, він одразу зробив кілька ескізів, і тому це дуже сподобалося. Вони домовилися про умови контракту, і Ковпервуд запропонував Линвуду негайно приступити до роботи. Збираючи зі столу свої ескізи і ховаючи їх у портфель, архітектор раптом зупинився й подивився на Ковпервуда.