Спроби довідатися, хто ж це так серйозно хворий, що довелося викликати карету «швидкої допомоги», ні до чого не привели, доки один з репортерів згадав, що хвалився тим, що мав знайому доглядальницю на пароплаві, повернувся з повідомленням: невідомий хворий був не хто інший, як Френк Алджернон Ковпервуд, знаменитий фінансист. Але що в нього за хвороба і куди його відвезли, про це належало дізнатися. Один із репортерів запропонував довідатися це в місіс Ковпервуд, і негайно кілька людей кинулися до найближчого телефону, щоб розпитати Ейлін, чи правда, що її чоловіка відвезли з «Імператриці» каретою «швидкої допомоги», і якщо так, то де він тепер. Це вірно, відповіла вона, він хворий і його, зрозуміло, відвезли б на П’яту авеню, але річ у тім, що особняк зараз перебудовується, щоб вмістити найбагатшу колекцію живопису й скульптури, яка все ще поповнюється й згодом стане власністю міста Нью-Йорка. А поки що містера Ковпервуда згідно з його бажанням відвезли до «Волдорф-Асторії» — там йому буде забезпечено спокій і турбота, що в його будинку зараз неможливо.
Тож до першої години того ж дня новини про прибуття Ковпервуда, його хвороби й про те, де він перебуває, були вже у кожній газеті, хоча за розпорядженням доктора Джеймса без його письмового дозволу до Ковпервуда не пропускали жодного відвідувача, і хворий знаходився під опікою трьох доглядальниць.
Одначе Ковпервуд, розуміючи, що до Береніс можуть дійти тривожні звістки про його хворобу, попросив доктора Джеймса надіслати їй наступну телеграму на пароплав, адже вона усе ще перебувала в дорозі:
«Повідомлення про мою хворобу дуже перебільшені. Роби все, як умовилися. Доктор Джеймс дбає про мене. Він скаже тобі, що робити. З любов’ю Френк».
Звістка була сумна і дуже засмутила Береніс, і її трохи утішило те, що Ковпервуд зміг телеграфувати, щоб заспокоїти її. Але її мучила непевність щодо хвороби. У всякому разі, як би це не скінчилося, її місце — поруч із ним.
Однак надвечір, коли вона проходила повз салон, вона побачила на дошці для повідомлень звістку, що її по-справжньому налякала:
«Знаменитий американський фінансист і залізничний магнат, власник лондонської підземки, Френк Ковпервуд раптово занедужав на борті пароплава “Імператриця” і після прибуття до Нью-Йорка був доставлений до готелю “Волдорф-Асторія”».
Приголомшена і засмучена цими холодними надрукованими словами, Береніс відчула деяке полегшення, довідавшись, що Ковпервуд у готелі, а не в своєму будинку. Адже для неї також приготовлений там номер, тож вона буде хоча б поблизу. Щоправда, вона може зіштовхнутися там з Ейлін, — це було б неприємно не тільки для неї, але й для Ковпервуда. Утім, він просив її приїхати саме до готелю, як вони планували, тож, мабуть, він щось придумав. Одначе як це хистке становище не схоже на самоту в Прайорс-Коув. Вона навіть запитувала себе, чи вистачить у неї рішучості й сил, щоб пройти через таке випробування. І все-таки навіть перед лицем цієї небезпеки вона відчувала, що повинна бути поруч із ним. Вона потрібна йому, і вона повинна прийти йому на допомогу.
Прийнявши це рішення, Береніс наступного ранку після прибуття пароплава й проходження митниці негайно відправилася до готелю «Волдорф-Асторія» і спокійно зареєструвалася під іменем Кетрін Трент. Але опинившись у своєму номері, вона не знала, що робити далі. Адже Ейлін, напевно, уже в нього. Її міркування були перервані телефонним дзвінком: доктор Джеймс повідомив, що Ковпервуд хоче її бачити, він перебуває в номері 1020. Береніс щиро подякувала й сказала, що зараз прийде. Доктор Джеймс додав, що хоча Ковпервуду зараз безпосередньо нічого не загрожує, йому необхідні відпочинок і спокій. Тому він все-таки наказав нікого до нього не пускати протягом декількох днів, крім Береніс.
У номері Береніс негайно провели до Ковпервуда; він напівлежав, увесь обкладений подушками, дуже блідий, з якимось відсутнім виглядом, але, побачивши її, одразу пожвавився. Вона нахилилася й поцілувала його.
— Любий! Мені так шкода! Я так боялася, що ця подорож виявиться тобі не під силу. І мене не було з тобою! Але доктор Джеймс запевняє, що нічого серйозного немає. Пам’ятаєш, як швидко ти одужав після першого нападу; певно, з його доглядом так буде і цього разу. Якби тільки я могла бути увесь час із тобою! Я б тебе дуже скоро поставила на ноги!
— Але, Беві, люба, — зауважив Ковпервуд, — уже від того, що я бачу тебе, мені стає краще. Ми влаштуємо так, щоб ти бувала в мене. Звісно, до мене зараз надто багато уваги з боку газет, і що менше це торкнеться тебе, то спокійніше буде мені. Але я пояснив Джеффу, у чому справа, він усе розуміє й співчуває нам. Більш того, він повідомлятиме тебе, коли можна мене відвідати. Адже ти знаєш, тобі треба уникати тільки однієї людини. Але якщо ти триматимеш постійний зв’язок із доктором Джеймсом, я думаю, ми впораємося. Я навіть упевнений у цьому.