— Любий, ти такий мужній. Ти ж знаєш, я згодна на все, аби тільки перебувати поруч тебе. Я буду якомога обачнішою і обережнішою. Я люблю тебе і буду весь час за тебе молитися.
Вона нахилилася й знову поцілувала його.
Розділ 67
Звістка про раптову тяжку хворобу Ковпервуда, що спочатку з’явилася в місцевих нью-йоркських газетах, викликала врешті міжнародну сенсацію. Ця подія зачіпала інтереси й інвестиції тисяч людей, не говорячи вже про банки й банкірів. Уже наступного дня після нападу хвороби кореспонденти найбільших газет Англії, Франції й усіх країн Європи, через агентства Юнайтед Прес і Ассошіейтед Прес, не тільки взяли інтерв’ю у Джеймісона і доктора Джеймса, але й звернулися до відомих американських фінансистів за коментарями з приводу можливих наслідків смерті Ковпервуда.
Деякі інвестори виявляли стільки занепокоєння, висловлювали стільки побоювань, що багатьом директорам лондонської підземки довелося виступити із заявами з приводу хвороби Ковпервуда і її значення для справи. Так, містер Лікс, тодішній голова правління Районної дороги, якого вважали людиною, близькою до Ковпервуда, сказав, що «всі необхідні заходи на випадок якихось ускладнень, пов’язаних зі станом містера Ковпервуда, вже давно прийняті. У раді директорів метрополітену, — додав він, — панує повна гармонія. Я маю сказати, що у нашому підприємстві немає навіть сліду сум’яття або непорозуміння щодо майбутньої політики всієї нашої системи».
Також Вільям Едмундс, директор лондонської компанії з будівництва залізничного устаткування і прокладання доріг, заявив: «Усе в повному порядку. Справу організовано настільки добре, що хвороба або тимчасова відсутність містера Ковпервуда не можуть на ній відбитися».
Лорд Стейн надав наступний коментар: «Будівництво підземних доріг у чудовому стані; містер Ковпервуд від самого початку так поставив справу, що, хоча він зараз і змушений тимчасово відсторонитися від керування нею, це не викличе ніяких серйозних ускладнень. Містер Ковпервуд занадто видатний організатор, щоб ставити роботу цілого величезного підприємства в залежність від якоїсь однієї людини. Але, зрозуміло, ми сподіваємося, що він скоро видужає й повернеться до справ, — його присутність нам завжди бажана».
Хоча доктор Джеймс і намагався відгородити Ковпервуда від усього цього галасу, однак деяких людей він не міг не допустити до хворого. Це дочка Ковпервуда Анна і його син Френк Ковпервуд-молодший, яких він не бачив багато років. З розмови з ними Ковпервуд довідався, як ставиться публіка до його хвороби, і не можна сказати, щоб це йому не полестило.
Услід за дітьми прийшла Ейлін, що не на жарт стривожилася, побачивши, яким слабким і хворим виглядав Ковпервуд. Доктор Джеймс настійливо просив Ейлін відкласти розмову з ним про будь-які справи, і вона з готовністю погодилася, а тому її перший візит був дуже коротким.
Після того, як Ейлін пішла, Ковпервуд хоч-не-хоч задумався над різними практичними і фінансовими проблемами, пов’язаними з його хворобою, які треба вирішити, якщо він зможе. Зокрема, потрібно обрати когось, хто виконуватиме його обов’язки на час його відсутності. Природно, перша думка Ковпервуда була про Стейна; але враховуючи надто багато різноманітних і серйозних обов’язків Стейна, він вирішив, що той не підходить. Був іще такий Горацій Олбертсон, президент Електротранспортної компанії в Сент-Луїсі й один із найбільш здібних в Америці залізничних ділків, з яким Ковпервуд не раз зустрічався у фінансових справах, і, мабуть, це найбільш задовільна постать в такий критичний момент. Тож Ковпервуд негайно доручив Джеймісону з’їздити до Сент-Луїса і побачитися з Олбертсоном: треба викласти йому суть справи, а винагороду нехай він призначить собі сам.
Однак Олбертсон відхилив пропозицію, сказавши, що це для нього велика честь, але в нього з кожним днем додається турбот, і він не може зараз навіть і подумати про те, щоб поїхати з Америки. Для Ковпервуда це було розчаруванням, але мотиви Олбертсона були зрозумілими. Втім, через якийсь час це питання вирішилося: Стейн і директори лондонського метрополітену телеграмою сповістили його про те, що вони доручили серові Гамфрі Беббсу, якого Ковпервуд добре знав, тимчасово зайняти його місце й очолити справу. Надійшло ще кілька телеграм від лондонських компаньйонів Ковпервуда, у тому числі від Елверсона Джонсона, що всі вони виражали великий жаль із приводу його хвороби і гаряче бажали йому скорішого одужання й повернення в Лондон.