Однак, перш ніж Джеймс встигнув подзвонити Ейлін, до нього ввійшла одна з доглядальниць й попросила глянути на містера Ковпервуда: він, здавалося, поводився більш неспокійно, ніж зазвичай. Ковпервуд справді перевертався з боку на бік, наче йому було незручно лежати. І коли Джеймс запитав про його зустріч із Ейлін, Ковпервуд втомлено відповів:
— Здається, все гаразд. У всякому разі я переговорив з нею про найважливіші справи. Але знаєте, Джеффе, я щось почуваюся дуже втомленим і виснаженим після цієї довгої розмови.
— Так, я боявся цього. Наступного разу не говоріть так довго. А зараз вам слід прийняти ось це. Це допоможе вам заспокоїтися і трошки відпочити. — І з цими словами доктор Джеймс простягнув Ковпервуду склянку води й порошок. — Ну, от і добре, а я загляну до вас пізніше вдень.
Після цього він повернувся до себе і подзвонив Ейлін, яка була вже вдома. Почувши від покоївки його ім’я, вона негайно підійшла до телефону. Джеймс найлюб’язнішим тоном сказав їй, що хоче довідатися, як пройшла її зустріч із чоловіком, і запитав, чи не може він бути їй чимсь корисний.
Ейлін відповіла, і в її голосі чулася лють, яку вона нездатна стримати:
— Так, докторе Джеймс, ви можете зробити мені більшу послугу, якщо більше не дзвонитимете мені! Я щойно довідалася, що ввесь час — у Лондоні і тут — відбувалося між моїм так званим чоловіком і міс Флемінг. Я знаю, вона жила з ним у Лондоні й живе з ним зараз у вас на очах, і, очевидно, не без вашої допомоги! І ви ще запитуєте, чи задоволена я зустріччю з ним! А ця жінка ховається в цьому ж готелі! Нічого більш мерзенного я в житті своєї не чула! Я певна, публіці буде дуже цікаво почути про цю історію. І вона почує начувайтеся! — І, майже шаленіючи від люті, Ейлін додала: — І це лікар! Людина, що має піклуватися про те, щоб усе було пристойно...
Тут доктор Джеймс, відчувши, що Ейлін захлинається від люті, зумів перервати її і сказав спокійно, але вагомо:
— Місіс Ковпервуд, я попросив би вас не кидатися звинуваченнями. Я в цьому випадку виступаю як лікар, а не як суддя ситуації, що склалася без моєї участі. І ви не маєте права судити про мотиви людини, яку ви майже зовсім не знаєте. Можете мені вірити або не вірити, але ваш чоловік серйозно хворий, дуже серйозно, і ви зробите величезну помилку, якщо передасте цю історію в пресу. Ви ушкодите цим собі в тисячу раз більше, ніж йому або комусь, хто йому близький. Не забудьте, у вашого чоловіка є не тільки могутні друзі, але й шанувальники, які від нього не відступляться і яким будуть дуже не до вподоби такі дії з вашого боку. Усе, що ви скажете або зробите на шкоду йому, зустріне в них різку відсіч. А якщо він помре, а це цілком можливо... що ж, судіть самі, як тоді буде сприйнятий публічний випад, який ви маєте на думці.
Ці різкі слова нагадали Ейлін про її власні нещодавні нерозважливості, і її голос раптом втратив значну частку пафосу, коли вона сказала:
— Я не бажаю обговорювати свої особисті справи з вами або з кимось іншим, докторе Джеймс. Тому будьте люб’язні не дзвонити мені з будь-яких питань стосовно містера Ковпервуда, що б там не сталося. У вас є міс Флемінг, аби доглядати за моїм чоловіком і догоджати йому. Нехай вона піклується про нього, а мені, будь ласка, не дзвоніть. З мене досить цього злощасного заміжжя. І це моє останнє слово, докторе Джеймс.
І Ейлін поклала слухавку.
Коли доктор Джеймс відійшов від телефону, на його обличчі була ледь помітна посмішка. За довгі роки практики йому не раз доводилося мати справи з істеричками, і він знав, що гнів Ейлін уже встиг улягтися після її зустрічі з Береніс. Адже, врешті-решт, для неї це не вперше. Він був впевнений — і не без підстав, — що самолюбство не дозволить їй пуститися в публічні одкровення. Вона не робила цього в минулому, не стане робити й зараз, розмірковував він. І з цією впевненістю доктор пішов заспокоїти Береніс, яка досі нервувалася і нетерпляче чекала на новини від нього.
Джеймс, все ще посміхаючись, запевнив Береніс, що Ейлін, на його думку, лише гавкає, але не кусається. І хоча вона загрожувала і йому, і Ковпервуду, і Береніс, але, після їхньої розмови він відчув, що її гнів вже охолов і навряд чи вона зважиться на якісь вибрики. А зараз, додав він, оскільки Ейлін заявила, що не має наміру більше зустрічатися із чоловіком, він вважає своїм обов’язком просити Береніс узяти на себе догляд за хворим, і вони удвох спробують витягти Ковпервуда з цієї халепи. Вона могла б чергувати біля нього вечорами, із чотирьох до дванадцяти.