Однак через п’ять місяців після звернення Ейлін до апеляційного суду США цей суд більшістю у два голоси проти одного виніс рішення про постійний характер повноважень Вільяма Каннінгхема в якості судового виконавця у справі про спадщину Ковпервуда. Проте один із суддів, не згодний із цим рішенням, стверджував, що федеральний суд не може втручатися в справи про затвердження заповітів, оскільки вони знаходяться в компетенції судів штату. З іншого боку, судді, що голосували за ухвалене рішення, вважали, що виконавця міняти не слід, доки не мине певний значний час, що має бути встановлений окружним судом, для того щоб кредитори мали можливість звернутися до судді у справах про спадщину з вимогою призначити розпорядника, якому можна буде передати все майно. Водночас була скасована тимчасова заборона Джеймісону порушувати клопотання про затвердження його виконувачем духівниці покійного Ковпервуда також у Нью-Йорку.
І пішла нескінченна судова тяганина: відстрочки, суди, позови, рішення. І все це впало на вдову, яка нічого не розуміла в юриспруденції та витрачала всі гроші, залишені їй покійним чоловіком, для захисту своїх прав, які виявилося так важко відстояти. До того ж вона постійно хворіла, її здоров’я зовсім розладналося, а грошей ставало все менше.
Урешті, адвокатам Ейлін удалося дійти згоди з адвокатами Джеймісона й офіційними представниками Лондонської підземної й виговорити для неї вісімсот тисяч доларів за відмову від прав на персональну частину належної їй спадщини. Було подано відповідне клопотання до Чиказького суду у справах про спадщину для затвердження цієї угоди.
Чиновник, що визначає розмір податку на спадщину, через чотири роки після смерті Ковпервуда оцінив майно, що залишилося після нього, в 11 467 370 доларів і 65 центів. Це потягло за собою новий процес — за позовом Ейлін — за перегляд цієї оцінки, на якому головував суддя Робертс. Містер Дей, що виступав від імені Ейлін, заявив, що якщо суддя Северинг підтвердить законність угоди, досягнутої між нею, Джеймісоном і Лондонською підземною компанією, залишиться лише продати успадковане нею майно. Дей затверджував, що оцінка майна істотно завищена, як стосовно колекції картин, оціненої в чотири мільйони, так і всіх меблів у будинку, що не варті й тисячі доларів.
Невдовзі Джеймісон звернувся до судді у справах про спадщину Генрі із проханням видати йому документи, що підтверджують його права як виконувача духівниці також на майно Ковпервуда в Нью-Йорку. Приблизно в цей самий час Ейлін програла справу проти Джеймісона, а суддя Северинг підтвердив законність угоди, досягнутої між нею й Джеймісоном, за якою після сплати боргів вона мала одержати вісімсот тисяч доларів, а також одну третину особистого майна, що належило їй як удові. Відповідно до цієї угоди Ейлін передала виконавцеві Каннінгхему будинок, картинну галерею, стайню і решту майна для продажу з аукціону, а Джеймісон через чотири роки після того як у Чикаґо почалася справа про затвердження заповіту Ковпервуда, був призначений розпорядником його майна в Нью-Йорку. Він повинен був зупинити розпродаж з аукціону майна Ковпервуда в Нью-Йорку, але він цього не зробив. Картинна галерея нараховувала триста полотен, оцінених у півтора мільйона доларів, у тому числі твори Рембрандта, Гоббеми, Тенірса, Рейсдаля, Гольбейна, Франса Гальса, Рубенса, Ван Дейка, Рейнольдса і Тернера.
Одначе в Чикаґо в той самий час адвокати Джеймісона вийшли перед суддею Северингом у суді в справах про спадщину з клопотанням про те, що єдиним шляхом уникнути розпродажу майна через неспроможність було передати акції Єдиної транспортної на чотири мільйони чотириста дев’яносто чотири тисячі доларів комісії з реорганізації з метою створення нової компанії. Натомість адвокати Ейлін стверджували, що ця передача була підготовлена таємно і без санкції суду. Тоді суддя Северинг оголосив, що він не вважає себе правочинним приймати рішення, доки обидві сторони самі не дійдуть якоїсь угоди. Таким чином, розгляд справи був відкладений на невизначений строк, щоб адвокати обох сторін мали можливість домовитися.
Знову відстрочки! Відстрочки! Відстрочки!
Позови корпорацій! Позови! Позови!
Рішення! Рішення! Рішення!
Суди! Суди! Суди!
Так минуло п’ять років, і врешті-решт все, що колись належало Френку Ковпервуду, включаючи нерухомість, було продано з аукціону за три мільйони шістсот десять тисяч сто п’ятдесят доларів!
Розділ 75
П’ять років поневірянь джунглями судочинства між адвокатами, корпораціями, судами й суддями залишили в Ейлін болісне відчуття повної безнадійності будь-яких кроків. Фактично, зміст і результат всіх цих років і всіх зусиль — самотність, відсутність справжніх друзів, поразка у всіх судових процесах, і врешті усвідомлення, що мрія про велич, яку символізував їхній будинок, розчинилася, наче дим. Від її частини спадку лишилося тільки вісімсот тисяч доларів, що належали особисто їй, та третя частина особистої власності, яку вона одержала після передачі судовому виконавцеві Каннінгхему особняка, картинної галереї і всього іншого після сплати боргів. Судочинство, корпорації, судові виконавці, немов зграя голодних вовків, переслідували її, доки не вигнали з власного будинку, який мали продати з аукціону чужим людям.