І не встигла Ейлін переїхати на квартиру, яку вона обрала для себе на Медісон-авеню, як будинок наповнили агенти аукціоністів, що клеїли на речі свої ярлики з номерами за каталогом. Під’їхали фургони за картинами, щоб відвезти всі триста полотен до галереї Вільного мистецтва, на Двадцять третю вулицю. З’явилися колекціонери, що ходили по кімнатах, розглядаючи й оцінюючи речі. Ейлін, хвора, пригнічена, змушена була вислуховувати пояснення Каннінгхема про його обов’язок зробити повну інвентаризацію будинку й галереї й представити опис суду.
І вже в газетах з’явилися повідомлення, що починаючи з середи наступного тижня три дні й вечори триватиме розпродаж меблів, бронзи, скульптур, панно й інших творів мистецтва, а також великої бібліотеки. Місце розпродажу: П’ята авеню, 864. Аукціоніст: Дж. Л. Донаг’ю.
Серед обурливого безладдя Ейлін блукала, збираючи свої особисті речі, що їх деякі вірні слуги перевезли до нової квартири.
Інтерес і цікавість публіки до майна Ковпервуда зростав щодня, і попит на запрошення був такий великий, що аукціоністи були не в змозі задовольнити всіх. Ціна вхідного квитка як для огляду речей і творів мистецтва, так і на самий розпродаж була встановлена в один долар, але це не зупинило цікавих.
У день розпродажу аудиторія галереї Вільного мистецтва була забита вщент. Поява деяких шедеврів на столі аукціонника зустрічали оплесками. З іншого боку, в будинку Ковпервуда ускладнення зростали. У каталозі предметів, що підлягають розпродажу, значилося більш тисячі трьохсот назв. І коли прийшов день аукціону, автомобілі, таксі й карети вишикувалися суцільною стіною вздовж тротуарів П’ятої авеню й Шістдесят восьмої вулиці, допоки продовжувався розпродаж. Тут були колекціонери з мільйонними статками, відомі художники, знамениті світські дами, чиї авто ніколи не зупинялися біля цих дверей раніше, — тепер усі хотіли потрапити сюди, щоб ухопити якусь рідкісну річ, що належала Ейлін або Френку Ковпервуду.
Його золоте ліжко, на якому колись спав бельгійський король і яке Френк придбав за вісімдесят тисяч доларів; ванна рожевого мармуру з туалетної кімнати Ейлін, що коштувала п’ятдесят тисяч доларів; казкові шовкові килими, вивезені з ардебільської мечеті; вироби з бронзи, червоні африканські вази, кушетки із золоченими спинками в стилі Людовика XІV; канделябри — також у стилі Людовика XІV — з гірського кришталю з аметистовими й топазовими підвісками; витончена порцеляна, скло, срібло і різні дріб’язки — камеї, кільця, шпильки, намиста, дорогоцінні камені.
З кімнати до кімнати слідом за гучним голосом аукціоніста, що віддавався луною у високих кімнатах, переходили юрби чужих, цікавих людей. На їхніх очах скульптура Родена «Амур і Психея» була продана дилерові за п’ятдесят одну тисячу доларів. Хтось піднімав ціну вже до тисячі шістсот доларів за полотно Ботічеллі, але програв, коли хтось вигукнув: «Тисяча сімсот!» Якась гладка, поважна жінка в червоному весь час намагалася триматися ближче до аукціоніста і чомусь давала за будь-яку річ триста дев’яносто доларів — не більше й не менше. А коли натовп кинувся за аукціоністом до зимового саду, аби глянути на статую роботи Родена, той закричав: «Не притулятися до пальм!»
Поки йшов розпродаж, взад і вперед по П’ятій авеню двічі чи тричі повільно проїхала двомісна карета, у якій сиділа самотня жінка. Вона дивилася на автомобілі й коляски, що під’їжджали до будинку Ковпервудів, на чоловіків і жінок, що юрбилися біля під’їзду. Це видовище надто багато означало для неї: це був кінець її боротьби, останнє прощання з колишніми честолюбними мріями. Двадцять три роки тому вона була однією з найкрасивіших жінок Америки. Вона й досі зберегла частку свого колишнього духу й сили. Так, їй довелося скоритися, але вона ще не почувала себе зломленою, — ще ні. Місіс Френк Алджернон Ковпервуд не була присутня на аукціоні. Але вона бачила, як покупці виносили з будинку самі улюблені її речі, і часом до неї доносилися вигуки аукціоніста: «Хто більше? Хто більше? Хто більше?» Врешті вона вирішила, що більше не зможе терпіти і наказала кучеру їхати назад, на Медісон-авеню.