Через півгодини Ейлін мовчки стояла в себе в спальні, бажаючи лише одного — тиші. Усе зникло, немов чаклунською силою, за один день. Відтепер вона лишилася сама. Ковпервуд більше не повернеться, навіть якби він сам цього захотів.
Через рік вона знову захворіла на пневмонію і — залишила цей світ. Перед смертю вона написала докторові Джеймсу:
«Я Вас дуже прошу, подбайте, щоб мене поховали в склепі, поруч із чоловіком, як він того хотів. Вибачте мені, будь ласка, мою неввічливість у минулому. Усе це через страждання, які я не маю сил описати».
І доктор Джеймс, складаючи лист і роздумуючи про непередбачуваність життя, сказав собі: «Так, Ейлін, неодмінно».
Розділ 76
Упродовж цього періоду, що завершився розпорошенням багатства Ковпервуда і смертю Ейлін, Береніс поступово, але невідворотно ставала на свій шлях. Вона відчувала, що треба пристосуватися до суспільства і життя у будь-якій формі, за умови, як вона розмірковувала подеколи, що вона зможе розвинути себе духовно й інтелектуально так, щоб повністю звільнитися від матеріалістичного підходу Заходу, який визнає гроші й розкіш своїм єдиним богом. Спочатку в неї виникло бажання змінити погляди на життя під впливом горя, що оволоділо нею після смерті Ковпервуда і ледь не занапастило її життя. Потім випадково, чи принаймні так їй здалося, вона натрапила на маленьку книжечку під назвою «Бхаґавад-Ґіта», в якій, мабуть, зібрані й підсумовані тисячоліття релігійної думки Сходу.
Повторюючи про себе ці прадавні пісні, Береніс почала задавати собі питання, чи може вона бути тією однією людиною, що здатна пізнати таємницю життя? Така мета варта зусиль, і вона вирішила спробувати.
Але перш ніж відправитися до Індії, щоб розпочати навчання, Береніс поїхала до Англії за матір’ю, яку вона хотіла взяти з собою. І вже через кілька годин після її приїзду до Прайорс-Коув до них завітав лорд Стейн. Коли Береніс сказала про своє рішення поїхати до Індії і серйозно зайнятися індуською філософією, Стейн, хоч і зацікавився, був водночас шокований. Він багато чув про цю країну від англійців, що їздили туди в урядових або інших справах, і, згадавши зараз їх розповіді, сказав, що, на його думку, Індія — не місце для молодої гарної жінки.
Стейн уже добре розумів, що Ковпервуд був для неї не просто опікуном і що на минулому її матері є якась тінь; але він досі був закоханий у Береніс, і йому здавалося, що, незважаючи на її непевне становище в суспільстві, його інтелектуальне і духовне життя було б набагато щасливішим, якби поруч із ним була Береніс, супутниця з таким вільним і глибоким світоглядом. Так, справді, він був би щасливий, якби йому вдалося одружитися з жінкою, настільки чарівною і непересічною.
Але коли Береніс пояснила йому, які думки виникли в неї через кілька тижнів після смерті Ковпервуда і як вона поступово переконалася, що лише там, подалі від Заходу з його грубим матеріалізмом, вона зможе знайти духовну й інтелектуальну допомогу, Стейн вирішив відкласти розмову про почуття доти, доки Береніс сама не прояснить для себе всі свої суперечливі переживання й інтереси, що володіли нею тепер. Тому Стейн нічого прямо не сказав про своє почуття до неї і лише висловив надію на те, що Береніс вислухає поради його друга лорда Северенса. Адже він, як їй відомо, чудово знається на звичаях Індії й буде радий виявитися їй корисним. Береніс відповіла, що із задоволенням скористається порадами і допомогою лорда Северенса, хоча вона твердо вирішила йти до наміченої мети попри будь-які перешкоди. Як вона сама сказала:
— Щось тягне мене туди, наче магніт, і я відчуваю, що ніщо не змусить мене відхилитися від цього шляху.
— Іншими словами, Береніс, ви вірите в долю, — сказав Стейн. — Що ж, я теж вірю в неї до певної міри, але вочевидь, вам маєте силу і віру, щоб здійснити свої бажання. Ну, а все, на що я можу сподіватися, це те, що ви не забудете звернутися до мене за допомогою, яку я в змозі буду вам надати. Сподіваюся, ви писатимете мені час від часу й повідомлятимете про свої успіхи.