Ми ніколи не народжуємося і ніколи не вмираємо. Кожний атом живий і живе своїм власним самостійним життям. Атоми поєднуються в групи з певною метою, що наділені певним груповим розумом, поки існує група; ці групи, у свою чергу, поєднуються й утворюють складніші тіла, що служать носіями для вищих форм свідомості. Коли для тіла наступає смерть, відбувається розщеплення й відокремлення клітин одна від одної, і починається те, що ми називаємо розпадом. Сила, що утримувала клітини разом, зникла, вони тепер надані самим собі і можуть утворювати нові комбінації. Смерть — це лише один із проявів життя, і знищення однієї матеріальної форми — тільки прелюдія до виникнення іншої.
Про інволюцію він сказав:
— Насіння перетворюється на рослину, а от піщини — ніколи. Батько дає життя дитині, але комок глини ніколи не перетвориться на дитину. Які ж закони управляють розвитком — от питання. Чим було насіння? Воно те саме, що й дерево. Усі можливості майбутнього дерева закладені в цьому насінні; усі можливості майбутньої людини закладені в дитині; усі можливості живої істоти закладені в зародку. Що ж це значить? А от що: усякій еволюції передує інволюція. Не може розбудовуватися те, чого не існує. І отут сучасна наука знову приходить нам на допомогу. Математика вчить, що загальна кількість світової енергії завжди тотожна. Не можна вилучити з матерії жодного атома, як не можна позбавити її жодної одиниці сили. Тож еволюція не походить з нічого. Але звідки вона походить? Їй передує інволюція. Дитина — це зріла людина в минулому, а зріла людина — це розвинена дитина; насіння — це дерево в минулому, а дерево — це розвинене насіння. Усі можливості всього живого закладені в зародку. Тепер усе стає трохи ясніше. Доповнимо це ідеєю неперервності життя. Від найпростішої протоплазми до людської істоти — життя одне. Насіння несе в собі план, перш ніж воно набуває певної форми.
Одного разу Береніс запитала:
— А що ви думаєте про добродійність?
Гуру відповів:
— Коли допомагаєш бідному, ти не повинна анітрохи пишатися цим. Будь вдячна, що тобі надана ця можливість. Так ти виявляєш своє поклоніння життю, тож це не привід пишатися. Хіба весь всесвіт — це не ти сама? Будь вдячна, що на твоєму шляху зустрівся бідняк, тому що, допомагаючи йому, ти допомагаєш собі. Благословенний не той, кому дається, а той, хто дає.
Тоді Береніс запитала його про красу. Стільки людей поклоняються їй у всіх її проявах і стають воістину її рабами.
Гуру відповів:
— Навіть у найниціших потягах закладена частка божественної любові. На санскриті Бога іноді називають Харі, що значить — Той, хто притягає до Себе все суще. Тільки Він гідний притягати до себе людські серця. Справді, хто може принадити душу? Тільки Він. Коли ти бачиш людину, яку приваблює вродливе обличчя, — невже ти думаєш, що це жменька певним чином поєднаних молекул насправді приваблює? Аж ніяк! За цими частками матерії має бути — і є — прихована гра божественного впливу і божественної любові. Невіглас і не здогадується про це, але, свідомо чи несвідомо, його притягує вона і лише вона. Отже, навіть найниціші потяги породжуються Самим Богом. «Жодна жінка, о коханий, не любила свого чоловіка заради нього самого, але заради Атмана, заради Бога, що знаходиться в ньому». Бог — це великий магніт, а ми всі — наче металеві стружки, і всіх нас постійно тягне до нього, і всі ми прагнемо дотягтися до нього — побачити лик Брахмана, відбитий у всіх формах і візерунках. Ми думаємо, що поклоняємося красі, але насправді — ми поклоняємося лику Брахмана, що сяє крізь неї. У глибині всього — сутність.
І далі:
— Раджі-йогін знає, що вся природа спрямована на те, щоб душа набула досвіду, а результат будь-якого досвіду душі — усвідомлення своєї нетотожності природі. Людська душа повинна зрозуміти й відчути, що вона споконвіку була духом, а не матерією, і що її поєднання з матерією лише тимчасове. Раджа-йогін навчається зреченню через найрішучіше зречення: він насамперед повинен зрозуміти, що вся видима й відчутна природа — лише ілюзія. Він повинен зрозуміти, що будь-який прояв сили в природі породжується не самою природою, а духом. Він повинен від самого початку засвоїти, що все знання і будь-який досвід походять від душі, а не від природи, і тому повинен насамперед силою раціонального переконання порвати всі узи, що поєднують його з природою.
Але із усіх видів зречення найприроднішим є те, якому вчить Бхакті-йога. Тут немає ніякого насильства, не потрібно ні від чого себе відривати, ні з чим не потрібно насильно розставатися. Зречення Бхакті — легке, плавне, непомітне і так само природне, як усе, що нас оточує. Людина любить своє місто, потім починає любити свою країну, любов до міста відмирає легко і природно. Людина навчається любити увесь світ, і тоді її любов до своєї країни, її фанатичний патріотизм відмирає безболісно, сам собою, без будь-якого насильства. Людина неосвічена надто любить чуттєві насолоди, але чим більш культурною й освіченою вона стає, тим більше вона починає любити інтелектуальні насолоди і все менше — насолоди чуттєві.