Одначе ось її країна, її батьківщина, яку вона любить найбільше на світі. І серце Береніс почало битися швидше від вигляду звичайнісіньких речей: наприклад, безкінечних реклам, що вихваляють гігантськими різнобарвними літерами те, що насправді часто нічого не варте; крики хлопчиків, що розносять газети; пронизливі гудки таксі, автомобілів, вантажівок; і пихатий вигляд пересічного американського обивателя, за яким часто нічого нема.
Береніс і її мати вирішили зупинитися, принаймні на кілька тижнів, у готелі «Плаза», і після проходження митниці, сіли у таксі з радісним відчуттям, що вони нарешті вдома. Першим бажанням Береніс, тільки-но вони влаштувалися в номері, було подзвонити докторові Джеймсу. Їй не терпілося поговорити з ним про Ковпервуда, про себе, про Індію і багато іншого стосовно як минулого, так і майбутнього. Вони зустрілися в кабінеті Джеймса, у його будинку на Вісімнадцятій вулиці в західній частині міста. Береніс була дуже розчулена теплим і сердечним прийомом доктора Джеймса і його великим інтересом до всього, що вона розповідала йому про свої подорожі і враження.
Водночас доктор Джеймс розумів, що Береніс цікавить доля спадщини Ковпервуда. І хоча йому було неприємно згадувати про те, як кепсько повели справу виконувачі духівниці Ковпервуда, він вважав своїм обов’язком докладно розповісти Береніс про все, що сталося в її відсутність. Насамперед, він повідомив їй про смерть Ейлін кілька місяців тому. Береніс була вражена, адже вона завжди думала, що саме Ейлін виконає волю Ковпервуда стосовно його спадщини. Вона негайно згадала про лікарню, заснування якої було одним із найщиріших бажань Ковпервуда.
— А що з лікарнею, яку він збирався побудувати в Бронксі? — запитала вона.
— Ах, лікарня, — відповів Джеймс. — Цей задум так і не здійснився. Занадто багато юридично обізнаних стерв’ятників накинулося на спадщину Френка одразу після його смерті. З усіх боків посипалися позови, зустрічні позови, вимоги про відмову в праві викупу заставних; навіть склад виконувачів духівниці й той був опротестований. Акції на чотири з половиною мільйони доларів були визнані знеціненими. Довелося виплачувати відсотки за заставними, покривати всілякі судові витрати, росли гори рахунків, доки врешті лишилася десята частина від усього багатства.
— А картинна галерея? — із тривогою запитала Береніс.
— Нічого не лишилося, все було продано з аукціону. Навіть сам будинок теж продали — за несплату податків та інші позови. Ейлін була змушена зняти собі квартиру. А потім вона захворіла на пневмонію і померла. Звісно, вона була дуже засмучена всім, що сталося, і це прискорило її смерть.
— Як жахливо! — вигукнула Береніс. — Як це засмутило б Френка, якби він знав!.. Він стільки сил доклав, щоб створити все це!
— Так, чимало, — підтвердив Джеймс, — але ніхто не вірив у його добрі наміри. Більше того — навіть після смерті Ейлін у газетах були статті, що подавали Ковпервуда як соціальне зло, ледь не злочинця, тому що, як вони казали, «його мільйони розсіялися, мов дим». Одна стаття так і називалася «Молитва неправедного» і описувала діяльність Френка як повний провал. Так, було чимало недоброзичливих статей, і всі кричали про те, що, коли Френк помер, його багатство через юридичну змову багатьох людей перетворилося майже на ніщо.
— О, докторе Джеймс, хіба не жахливо думати, що з усіх прекрасних речей, задуманих Френком, так нічого й не вийшло?
— Так, не залишилося нічого, крім могили й спогадів.
Береніс розповіла Джеймсу про свої заняття східною філософією й про ту внутрішню зміну, яку вона відчувала в собі. Речі, що колись здавалися такими важливими, тепер втратили для неї свою привабливість, хоча б її тривога про загрозу її становищу в суспільстві через зв’язок із Ковпервудом. А тепер, сказала вона, для неї набагато важливіше трагічне становище індійського народу, про яке вона почасти розповіла доктору Джеймсу: бідність, голод, неграмотність і неуцтво, що значною мірою пов’язане з марновірством, давніми релігійними й соціальними забобонами. Ця країна взагалі нічого не знає про соціальний, технічний і науковий прогрес. Джеймс уважно слухав, лише часом у нього виривалося: «Жахливо!», «Неймовірно!» І коли Береніс скінчила, він сказав:
— Зрозуміло, Береніс, усе, що ви говорите про Індію, вірно. Але боюся, що й суспільний устрій Америки й Англії також не позбавлений суспільних недоліків. Насправді, і тут, у нашій країні, чимало соціальних негараздів і нещасть. Якщо ви захочете якось прогулятися зі мною Нью-Йорком, я міг би показати вам цілі райони, де люди живуть так само жалюгідно, як ваші індійські жебраки. Де занедбані діти так само не мають ніяких шансів на розумовий розвиток і просто фізичне виживання. Вони народжуються в бідності, і майже всі в бідності помирають, а роки між їхнім народженням і смертю аж ніяк не можна назвати життям, як ми його розуміємо. У наших фабричних, промислових містах є нетрі, де умови людського існування так само жалюгідні, як і в будь-якій іншій країні світу.