— Отже, за це можна не турбуватися, чи не так? — відреагував Джаркінс.
— Думаю, що так, — підтвердив Клурфейн. — Але, мабуть, нам варто було б зв’язатися з кимось із акціонерів, які володіють двома головними кільцевими лініями — Районної й Метрополітен, — або поговорити з тутешніми банкірами на Треднідл-стрит. Може вдасться щось дізнатися від них. Ви знаєте Кроушоу з фірми «Кроушоу й Воукс»? Вони намагалися знайти гроші для Грівза й Геншо відтоді, як ті отримали підряд. Та ж, звісно, з цього нічого не вийшло, так само як і раніше в Електротранспортної компанії. Надто багато їм потрібно.
— Електротранспортна? — перепитав Джаркінс. — Тобто та сама компанія, що першою отримала концесію на цю лінію? А що там вони за люди?
Клурфейн почав із несподіваною жвавістю розповідати все, що колись чув і знав про цю компанію. Це було менше, ніж уже встиг розвідати Сіппенз, але виявилося доволі цікавим для обох. З пам’яті Клурфейна виплили імена Стейна, Райдера, Буллока й Джонсона. Головна роль належала Джонсону і Стейну. Вони першими висунули проект лінії Чаринг-Крос — Гемпстед. Стейн, великий акціонер у компаніях Районної й Сіті — Південний Лондон, належав до самої верхівки англійського аристократичного суспільства. Джонсон, радник Стейна й разом з тим юрисконсульт Районної й Метрополітен, був акціонером обох компаній.
— А чому б нам не спробувати поговорити з цим Джонсоном? — запитав Джаркінс, котрий після прочухана від Ковпервуда намагався схопитися за будь-яку можливість. — Він має бути добре обізнаний.
Клурфейн стояв біля вікна й дивився на вулицю.
— Блискуча ідея! — вигукнув він. — Справді? Чому ні? Тільки от... — він зупинився і з сумнівом подивився на Джаркінса. — А це буде етично? Адже ми з вами, наскільки я розумію, не маємо повноважень діяти від імені Ковпервуда? Ви ж, здається, самі сказали, що він тільки тому й погодився зустрітися з Грівзом й Геншо, коли вони приїжджали в Нью-Йорк, що ми з вами його про це просили? Ніяких доручень він нам не давав?
— Але гадаю, все-таки було б непогано розпитати цього Джонсона, — заперечив Джаркінс. — Ми можемо йому від себе сказати, що от, наприклад, Ковпервуд чи якийсь інший відомий американський мільйонер цікавиться підземними дорогами й зокрема проектом розширення лондонської підземної мережі, а отут можна буде перевести розмову на Чаринг-Крос й натякнути, що, якби їхня компанія повернула собі цю лінію, її можна було б вигідно перепродати американцеві. А тоді ми, як агенти, що звели їх разом, могли б розраховувати на порядні комісійні! Якщо нам ще пощастить скупити акції та перепродати їх тій самій Електротранспортній компанії або Ковпервуду, то ми навіть закріпилися б у цьому підприємстві як агенти покупки й продажу. Чому б і ні?
— Непогана ідея, — пожвавішав Клурфейн. — Спробую зараз зателефонувати йому.
Він пішов у глиб контори й навіть взявся за слухавку, але зупинився й подивився на Джаркінса:
— Найпростіше, я думаю, попросити його про консультацію щодо фінансових проблем, які не можна обговорювати по телефону. Він подумає, що отримає плату за це, тож нехай думає, поки ми не пояснимо, у чому справа.
— Гаразд, — сказав Джаркінс. — То дзвоніть.
Після доволі обережної розмови Клурфейн поклав слухавку й сказав:
— Каже, що готовий зустрітися з нами завтра об одинадцятій.
— Чудово! — вигукнув Джаркінс. — Певен, ми з вами на вірному шляху. У всякому разі ми зрушили з місця. І навіть якщо він сам не зацікавиться, він може вказати нам, до кого звернутися.
— Вірно. Цілком вірно, — повторив Клурфейн, котрий у цей момент думав тільки про належну винагороду, співмірну з його внеском у цю справу. — Я дуже радий, що подумав про нього. Це може стати найбільшою справою, що ми колись реалізували.
— Вірно, вірно! — підхопив йому в тон Джаркінс, що теж перебував у піднесеному стані, хоча був би ще більш радий, якби впорався з цим сам. Адже Джаркінс уявляв себе не тільки мозком, але й рушійною силою цієї чудової комбінації.
Розділ 18
Контора фірми «Райдер, Буллок, Джонсон і Чанс», так само як і контора лорда Стейна, знаходилася в одному із найтемніших закутків Сторі-стрит поруч із будинками адвокатських корпорацій. Вірогідно, увесь цей квартал, окрім будинків адвокатських корпорацій, усякому американцеві здався б зовсім невідповідним місцем для контори юристів з таким відомим ім’ям. Маленькі трьох- або чотириповерхові будиночки, що неодноразово перебудовувалися, явно колишні склади й дрібні торговельні заклади, тепер перетворилися на контори, кабінети для консультацій, архіви й бібліотеки, де знайшли притулок близько дюжини юристів з усіма своїми стенографістками, клерками, посильними й іншими службовцями.