— Я просив би вас приділити мені ще хвилинку уваги, — наполягав Джаркінс, нахиляючись всім корпусом до Джонсона. — Справа ось у чому. Містер Ковпервуд зараз ліквідує всі свої чиказькі транспортні підприємства, і, тільки-но він із цим покінчить, він не матиме ніяких справ. Але ж він не така людина, щоб зовсім кинути бізнес. Він займався транспортом у Чикаґо більше двадцяти п’яти років. Я не маю на увазі, що він у пошуках можливостей вкладення капіталу. Містер Грівз і містер Геншо переконалися, що це не так. Саме наша фірма «Джаркінс, Клурфейн і Рендольф» привела їх до містера Ковпервуда. Містер Клурфейн є главою нашого відділення в Лондоні.
Джонсон кивнув; тепер він слухав уважно.
— Зрозуміло, — продовжував Джаркінс, — ні містер Клурфейн, ні я жодною мірою не вповноважені говорити від імені містера Ковпервуда. Однак ми вважаємо, що нинішня ситуація з лондонським транспортом така, що якщо належна особа поінформує про нього належним чином містера Ковпервуда, це може мати дуже й дуже цінні наслідки для всіх, хто зацікавлений у справі. Мені точно відомо: містер Ковпервуд відхилив пропозицію щодо лінії Чаринг-Крос аж ніяк не з тих міркувань, що вона не окупить себе, а тільки тому, що йому не запропонували п’ятдесят один відсоток акцій, а це його постійна умова. Крім того, йому здалося, що це дуже невелика гілка, яка в загальній системі не може мати ніякого серйозного значення, її можна експлуатувати як невелике окреме підприємство. Але містера Ковпервуда можна зацікавити не інакше як всією мережею міського транспорту.
— І тоді я попросив містера Клурфейна, — у голосі Джаркінса з’явився відтінок улесливості, — познайомити мене з такою людиною, яка, знаючись на цьому питанні, могла б оцінити, як важливо зацікавити в цій справі містера Ковпервуда. Адже якщо ми вірно уявляємо собі ситуацію, — тут він багатозначно поглянув на Джонсона, — вже давно пора об’єднати й модернізувати вашу підземну мережу, а містер Ковпервуд, як усім відомо, справжній геній у тому, що стосується транспорту. Він скоро має бути в Лондоні. І ми вважаємо своїм обов’язком підготувати ґрунт для того, щоб він міг зустрітися й поговорити з такою людиною, яка могла б його переконати в тому, що у Лондоні він дійсно необхідний.
— Якщо ж ви, містере Джонсон, самі не цікавитеся цією справою, — тут Джаркінс згадав про Стейна і його впливових друзів, — ви, імовірно, могли б нам порадити, до кого саме нам звернутися. Адже ви розумієте, ми маклери, і нам важливо зацікавити містера Ковпервуда, для того аби мати змогу отримати свою частку комісійних за посередництво.
Джонсон сидів за своїм письмовим столом, не дивлячись ні на Джаркінса, ні на Клурфейна, а розглядаючи підлогу.
— Еге ж... — почав він, — містер Ковпервуд — американський архімільйонер... У нього великий досвід у справах міського транспорту й надземних залізниць як у Чикаґо, так і в інших містах. Ви чекаєте від мене, що я маю зацікавити його в розв’язанні проблеми нашого підземного транспорту. І якщо я це зроблю, я, очевидно, повинен буду заплатити вам — або у всякому разі подбати про те, щоб вам заплатили — за те, що містер Ковпервуд допоможе декому з наших лондонців, що цікавляться транспортом, нажитися на цій справі.
Він підняв брови й подивився на Джаркінса. Джаркінс у відповідь дивився на нього з розумінням у погляді, але не промовив ані слова.
— Вельми практично, маю зізнатися, — продовжував Джонсон, — і я не сумніваюся, що дехто може на цьому нажитися, а може й ні. Проблема лондонського підземного транспорту — це надзвичайно складна проблема. Існує стільки всяких проектів, стільки різних компаній, які потрібно якось узгодити! Стільки підрядів роздано різним спекулянтам і прожектерам без жодного шилінга за душею.
Він похмуро подивився на своїх відвідувачів.
— Тут знадобиться сила-силенна грошей. Мільйони фунтів. Не менше двадцяти п’яти мільйонів фунтів, я думаю.
І він стиснув руки майже засмучено: такий великий був тягар неминучих витрат.
— Звісно, містер Ковпервуд людина відома, ми про нього дещо чули. Якщо не помиляюся, у Чикаґо проти нього були висунуті найрізноманітніші звинувачення. Я готовий погодитися, що всі ці звинувачення не повинні створювати перешкод і гальмувати таку велику суспільну справу, яку ви, джентльмени, маєте на увазі, — однак, беручи до уваги консерватизм нашої англійської публіки...