За дуже скромну винагороду Джонсон займався справами Стейна, його внесками, страховками й допомагав йому розбиратися у всіляких складних юридичних питаннях. Вони часто розмовляли про політику, міжнародні справи, і Джонсон, на думку Стейна, завжди виявляв реалістичність у своїх оцінках. Але стосовно мистецтва, архітектури, поезії, белетристики, жінок та різних соціальних розваг, що не обіцяють ніяких вигід, Джонсон був невігласом. Він колись відверто зізнався Стейну ще в молоді роки, що він нічого не розуміє в таких речах. «Я ріс у таких умовах, які не дозволяли мені цікавитися подібними предметами, — сказав він. — Мені, звісно, приємно, що мої сини в Ітоні, а дочка в Бедфорді, і я особисто нічого не маю проти того, щоб вони розвинули прийняті у суспільстві смаки. Але ж я лише повірений, з мене досить і того, чого я досяг».
І Стейн посміхався, слухаючи Джонсона: йому подобався грубуватий реалізм його слів. Та водночас він уважав цілком природним, що вони з Джонсоном існують на різних щаблях суспільних сходів і він лише зрідка запрошує Джонсона до свого маєтка в Трігезал або до свого чудового старовинного будинку на Берклі-сквер. Але майже завжди у справі.
Того дня Джонсон застав Стейна, коли той відпочивав, відкинувшись на високу спинку зручного чиппендейлівського крісла з круглими ручками. Стейн лежав, витягнувшись у весь свій довгий ріст і закинувши ноги на величезний письмовий стіл цінної деревини. На ньому був гарно зшитий вовняний костюм піщаного кольору, кремова сорочка й темна помаранчева краватка; часом він ліниво струшував попіл із цигарки, що димілася в його руці. Він переглядав звіт акціонерної компанії «Південноафриканські алмазні копальні Де Бірс», компанії, у справах якої він був безпосередньо зацікавлений. Двадцять вчасно придбаних акцій приносили йому щорічно близько двохсот фунтів чистого доходу. Стейн мав довге жовтувате обличчя, великий ніс, з ледь помітним горбочком, пронизливі темні очі під низьким чолом, великий рот із прихованою в куточках лукавою посмішкою й трохи випнуте підборіддя.
— А, це ви! — вигукнув він, коли Джонсон, тихенько постукавши, увійшов до кабінету. — Ну, що у вас нового, пане благочестивий методист? До речі, я щось читав сьогодні вранці із приводу вашого виступу у Стікні, здається?
— Ах, це, — відповів Джонсон, якому чимало полестило те, що Стейн чув про це. Від хвилювання він навіть почав застібати ґудзики свого робочого сюртука із чорної шарудливої матерії. — У нашому приході стався диспут між священиками двох церков, отож мені довелося їх мирити. А потім мене попросили виступити з промовою. І я скористався нагодою, аби прочитати їм маленьке наставляння. — І, згадавши це, він гордо випрямився і прийняв поважний вигляд. Стейн, звісно, помітив його настрій.
— Вам би, Джонсоне, у парламенті виступати або в суді, — жартівливо сказав він. — І, якщо хочете знати мою думку, я б порадив вам почати з парламенту. Ви надто потрібні нам тут, аби відпустити вас до суду.
І він, добродушно і приязно посміхаючись, подивився на Джонсона, котрий увесь просяяв від задоволення.
— Що ж, як ви знаєте, я давно вже подумую про парламент. І наші справи від цього значно б виграли. Райдер і Буллок постійно про це говорять. А Райдер просто-таки наполягає, щоб я виставив свою кандидатуру в його окрузі на вересневих виборах. Він уважає, що я неодмінно виграю, якщо декілька разів виступлю з промовою.
— Чому б і ні? Краще вас кандидата не знайти. І Райдер, як ви знаєте, має великий вплив. Я вам серйозно раджу. І якщо я або хтось із моїх друзів зможемо вам чимось допомогти, вам варто лише сказати. Я з приємністю все зроблю.
— Дуже люб’язно з вашого боку, і, повірте, я дуже вам вдячний. До речі, сьогодні у мене в конторі... — і тут Джонсон одразу притишив голос і перейшов на конфіденційний тон, — відбулася певна розмова, що має вас зацікавити.
Він замовк, витяг носову хустку й висякався. Стейн дивився на нього із цікавістю.
— Ну, що там за таємниці?
— До мене щойно приходили двоє: американець Віллард Джаркінс і Віллем Клурфейн, голландець. Агенти, маклери: Клурфейн — у Лондоні, а Джаркінс — у Нью-Йорку. Розповіли мені дещо досить цікаве. Пам’ятаєте опціон на акції Чаринг-Крос, який ми продали за тридцять тисяч Грівзу й Геншо?