Стейн напівзацікавлений і трохи розважений таємничим тоном Джонсона, відклав звіт, який тримав у руках, зняв ноги зі столу й пильно подивився на свого компаньйона.
— Знову ця клята Електротранспортна! Що там таке?
— Очевидно, вони тільки-но їздили до Нью-Йорка, — продовжував Джонсон, — і вели там переговори з цим архімільйонером Ковпервудом. Схоже, вони запропонували йому половину свого тридцятитисячного опціону за те, щоб він дістав гроші на будівництво дороги. — Джонсон презирливо посміхнувся. — А крім того, він потім мав був би сплатити їм ще сто тисяч фунтів за їхні будівельні роботи.
Обоє не втрималися від сміху.
— Звісно, він відмовився, — продовжував Джонсон. — Однак він, очевидно, не проти придбати Чаринг-Крос, за умови, що одержить повний контроль, тобто все або нічого. Судячи з того, що розповідають ці двоє, він начебто цікавиться такою реорганізацією транспорту, про яку ми з вами тут думаємо от уже десять років. Із Чикаґо, як ви знаєте, його витіснили.
— Так, це я знаю, — сказав Стейн.
— Між іншим, я тут прочитав про нього статтю, яку ці добродії лишили мені. Ось вона. — І, витягши із кишені сторінку «Нью-Йорк сан», Джонсон розгорнув її: усю середину якої займав величезний, зроблений пером і дуже вдалий портрет Ковпервуда.
Стейн розправив сторінку й почав уважно розглядати портрет.
— Цей хлопець непогано виглядає, — сказав він, переводячи погляд на Джонсона. — По обличчю видно, що людина вольова...
І знову уткнувшись у газету, він швидко продивився очима таблички й схеми, що стосувалися чиказьких підприємств Ковпервуда.
— Двісті п’ятдесят миль... і все це впродовж двадцяти років. — Потім він прочитав стовпчик із описом його нью-йоркського будинку. — Схоже, знається на мистецтві.
— Там далі щодо його проблем в Чикаґо, — сказав Джонсон, — політично-суспільного забарвлення, як на мене.
Він замовк, чекаючи, коли Стейн закінчить читати.
— Оце так гризня! — вигукнув Стейн, відкладаючи газету. — Отже, я бачу, його капіталовкладення оцінюються у двадцять мільйонів.
— Саме це говорили і ці маклери. Але що найцікавіше: вони кажуть, що він сам приїздить сюди тижні за дві. Тому вони до мене й прийшли — щоб я з ним зустрівся й поговорив, і не тільки щодо лінії Чаринг-Крос, — між іншим, вони, очевидно, якось рознюхали, що нам доведеться її взяти назад, — але й також щодо загальної системи підземного транспорту, яку ми мали на думці.
— А хто такі ці Джаркінс і Клурфейн? — поцікавився Стейн. — Друзі Ковпервуда?
— У жодному разі! — поспішив пояснити Джонсон. — Вони самі говорять, що вони просто агенти банківських справ. І розраховують на комісійні — або від Грівза й Геншо, або від Ковпервуда, або від нас із вами, або від будь-кого, кого вони можуть у цій справі зацікавити. А ще краще, якщо від усіх одразу. Принаймні, вони не є його представниками.
Стейн іронічно знизав плечима.
— Очевидно, вони якось пронюхали, — продовжував Джонсон, — що ми з вами цікавимося проектом об’єднання ліній, от їм і хочеться, щоб я зібрав акціонерів і рекомендував їм Ковпервуда на роль, сказати б, головного директора, хазяїна всієї справи, та представив би йому цю нашу з вами ідею так, щоб його зацікавити. І, звісно, вони хочуть одержати за це комісійні.
Стейн дивився на нього зі здивуванням.
— Спритно придумано! — посміхнувся він.
— Звісно, я відхилив цю пропозицію, — обережно продовжував Джонсон, — але ж мені спало на думку, що тут справді криються серйозні можливості, яких так відразу не роздивишся. Цілком можливо, що Ковпервуд дійсно зацікавлений цією справою, і ми з вами могли б цим скористатися. Адже ця Чаринг-Крос, мов камінь, так і висить у нас на шиї. Звичайно, я прекрасно розумію, ніхто в нас тут не допустить, щоб американські мільйонери втручалися в наші справи й розпоряджалися нашою підземкою. Але, можливо, він міг би об’єднатися з групою з нашого боку, скажімо, ви, лорд Еттіндж, Геддонфілд — і створити разом зручну форму спільного контролю.
Він замовк і очікувально подивився на Стейна.
— Вірно, вірно, Елверсоне, — сказав Стейн. — Якщо серед наших акціонерів є люди, які все ще цікавляться цією проблемою, як кілька років тому, їх безумовно можна буде залучити до справи. А без їхньої допомоги Ковпервуд не зможе зачепитися.
Він піднявся і підійшов до вікна, а Джонсон продовжував говорити. Джаркінс і Клурфейн мають прийти до нього за кілька днів за відповіддю. Мабуть, слід змусити їх поводитися обережніше. Якщо вони розраховують мати справу з ним або з кимось, кого він порекомендує, нехай тримають це в суворій таємниці й залишать ініціативу йому, Джонсону.