З іншого боку, можливо, Ковпервуд одного дня знайде привід, справжній чи штучно створений, аби звинуватити його в інтимному зв’язку з Ейлін і в такий спосіб позбутися її. Однак, якщо Толліфер зуміє довести, що Ковпервуд сам найняв його для цього, подібне викриття буде для нього, напевно, так само малоприємним, як і для Толліфера. Тож, по суті, він нічим не ризикує. Треба лише постаратися налагодити такі відносини з Ейлін, аби уникнути можливих звинувачень з боку її чоловіка.
А він справді може бути їй корисним. Так, він помітив, що вона не проти випити зайве. Слід застерегти її від цієї слабкості. Потім ця її жахлива манера одягатися. У Парижі знайдуться першокласні кравці, які раді будуть віддячити йому, якщо він надасть їм можливість одягти її належним чином. Нарешті, з її грішми, звісно, можна влаштувати стільки різних розважальних поїздок — до Экс-Ле-Бена, Біаррица, Дьєпа, Канн, Ніцци, Монте-Карло, звісно, якщо завоювати її довіру. Можна буде запросити старих друзів, розплатитися з боргами, завести нові знайомства!
Лежачи в себе в каюті з цигаркою в руці й час від часу потягуючи віскі з содовою, Толліфер обдумував усі ці можливості. Ця шикарна каюта! І двісті доларів на тиждень! А ще цілих три тисячі!
Розділ 23
Туманного квітневого ранку «Кайзер Вільгельм» прибув до Саутгемптона; сонячні промені ледь пробивалися крізь щільний англійський туман. Ковпервуд в елегантному сірому костюмі стояв на верхній палубі й дивився на небагатолюдну набережну та непримітні будиночки, що стояли на березі.
Ейлін у своєму найрозкішнішому весняному туалеті стояла поруч із ним. Біля них метушилися її покоївка Вільямс, лакей Ковпервуда й особистий секретар Ковпервуда містер Джеймісон. Унизу на пристані стояли Джаркінс із Клурфейном і декілька репортерів, що жадали почути з вуст Ковпервуда підтвердження чуток, розпущених Джаркінсом, про те, що американський мільйонер приїхав до Англії, щоб купити знамениту колекцію картин, яка належать якомусь англійському перові, про якого Ковпервуд навіть ніколи не чув.
Толліфер в останню хвилину повідомив, — і Ковпервуд подумки оцінив це як доволі тактовний хід, — що він не зійде з пароплава, а проїде далі до Шербурга і звідти до Парижа. Однак він одразу поміж іншим додав так, щоб чула Ейлін, що, мабуть, навідається до Лондона на початку наступного тижня, в понеділок або у вівторок, і сподівається, що ще матиме задоволення побачити подружжя Ковпервудів до їхнього від’їзду на континент. Ейлін поглянула на чоловіка, шукаючи його схвалення, й, отримавши його, сказала Толліферу, що вони будуть раді бачити його в себе в готелі «Сесіль».
У цю мить Ковпервуд надзвичайно гостро відчував значущість й повноту життя навколо себе. Тільки-но вони зійдуть на берег і він улаштує Ейлін, він одразу ж відправиться до Береніс; вона з матір’ю чекає його в готелі «Кларидж». Ковпервуд почував себе молодим, бадьорим — Улісс, що відправляється в нове, невідоме плавання! Це радісне відчуття ще посилилося, коли до нього несподівано підійшов посильний і подав йому телеграму іспанською мовою:
«Сонце сходить над Англією, коли ти сходиш на її берег. Срібні врата відкриваються перед тобою на шляху до великих діянь і до великої слави. Море було сірим без тебе, Orо del Oro».
Звісно, це Береніс, і він посміхнувся, подумавши, що він от-от побачить її.
Тут його з усіх боків обступили репортери. Куди містер Ковпервуд має намір направитися звідси? Чи правда, що він ліквідував усі свої чиказькі підприємства? У Лондоні пішла чутка, що він приїхав сюди з метою купити знамениту картинну галерею. Це вірно? На всі ці питання він відповідав стримано, обережно, але досить привітно, з люб’язною посмішкою. По правді сказати, він почав цю подорож з метою гарненько відпочити, він давно вже не мав справжнього відпочинку. Ні, він не ліквідував свої чиказькі підприємства, а лише реорганізує їх. Ні, він приїхав до Лондона не для того, щоб купити колекцію лорда Фербенкса. Він колись бачив її й надзвичайно захоплювався нею, але йому ніколи навіть на думку не спадало, що її можна купити.
Упродовж усієї цієї церемонії Ейлін стояла поруч із Ковпервудом, з гордістю усвідомлюючи свою велич, що повернулася до неї. Художник від «Іллюстрейтед ньюз» зробив з неї ескіз.
Коли репортери дещо вгомонилися, Джаркінс із Клурфейном протиснулися вперед і, засвідчивши Ковпервуду свою повагу, попросили його не оголошувати своїх намірів, доки він не надасть їм можливості поговорити з ним.
— Гаразд, якщо вам так завгодно, — відповів на це Ковпервуд.
Після цього, уже в готелі, Джеймісон приніс йому телеграми на його ім’я і повідомлення про те, що містер Сіппенз чекає в номері 741, коли йому можна буде прийти до містера Ковпервуда, також лорд Геддонфілд, з яким містер Ковпервуд зустрічався ще багато років тому в Чикаґо, просить подружжя Ковпервудів завітати до нього в садибу на вікенд, а якийсь відомий південноафриканський банкір — барон з євреїв, що перебуває зараз проїздом у Лондоні, просить містера Ковпервуда поснідати з ним: він має обговорити з містером Ковпервудом важливу справу, яка стосується Південної Африки. Німецький посол вітає містера Ковпервуда в Лондоні й просить завітати на обід у посольство. З Парижа телеграма від філадельфійського банкіра Долана: