Він дивився на неї з неприхованим замилуванням, коли вона з іронічною посмішкою відійшла в інший кінець кімнати, а потім повільно пішла до нього, позуючи наче модель, і, врешті, зупинилася з реверансом і сказала: — Прямісінько від мадам Сарі! А ціна просто-таки — таємниця! — і надула губки.
Вона вбралася у темно-синє оксамитове плаття, оздоблене дрібними перлинами в комірі й на поясі.
Ковпервуд узяв її за руку й підвів до маленького дивана, на якому було місце тільки для двох.
— Чудово! — сказав він. — Не можу сказати, який я радий, що знову з тобою.
Він поцікавився здоров’ям її матері, а потім продовжував:
— Знаєш, Беві, для мене це якесь зовсім небувале відчуття. Ніколи мені, зізнатися, не подобався цей Лондон, але цього разу, знаючи, що ти тут, я так зрадів, коли побачив його!
— І ще щось?
— І, звісно, тебе! — і він став цілувати її очі, волосся й губи, поки вона не відсторонилася, сказавши, що любов можна поки що відкласти. Змушений підкоритися, він коротко розповів їй про те, що сталося по приїзді.
— Ейлін зі мною в готелі «Сесіль». Її щойно малювали для газети. А твій приятель Толліфер, треба сказати, справді намагався щосили розважати її в дорозі.
— Мій приятель! Так я з ним навіть незнайома!
— Звісно, ні! Але у всякому разі він виявився кмітливим хлопцем. Бачила б ти, яким він прийшов до мене першого разу в Нью-Йорку і який це був блискучий кавалер на пароплаві! Аладін і чарівна лампа, яка називається гроші. До речі, він поплив до Парижа, імовірно, щоб замести сліди. Я, звісно, подбав, щоб він мав достатньо грошей.
— А ти з ним зустрічався на пароплаві? — поцікавилася Береніс.
— Так, його нам представив капітан. Одначе, він така людина, яка й сама вміє все влаштувати. У нього просто талант подобатися жінкам. Він прямо-таки монополізував усіх найгарніших.
— У твоїй присутності! Хочеш, щоб я тобі повірила?
— Маю визнати, це просто чудо. Він наче справді відчуває, що від нього треба. І хоч я його мало бачив, але на Ейлін він справив таке враження, що вона хоче запросити його до нас на обід.
Він урочисто подивився на Береніс, і вона, наче вітаючи, посміхнулася йому у відповідь.
— Я рада за Ейлін, — сказала вона помовчавши. — Справді рада. Їй просто необхідна така зміна. І вже давно.
— Згоден, — відповів Ковпервуд. — Якщо я не можу бути для неї тим, ким би вона хотіла мене бачити, чому не знайти для цієї ролі когось іншого. У всякому разі, я сподіваюся, що він має голову на плечах. Ейлін уже планує поїхати до Парижа, походити по крамницях. Тож все йде, здається, як має йти.
— Чудово! — сказала Береніс посміхаючись. — Схоже, поки що наші плани потроху здійснюються. А хто у всьому винний?
— По-моєму, ні ти, ні я. Просто це одна з тих речей, що мають статися — як твій прихід до мене на Різдво, коли я найменше цього очікував.
Він знову спробував її поцілувати, але вона, занурившись у свої думки, відсторонилася від нього.
— Ні, ні, почекай, спочатку розкажи мені про Лондон, а потім я тобі теж дещо розповім.
— Лондон? Поки що все обіцяє чудові перспективи. Я тобі, здається, говорив у Нью-Йорку про цих англійців, Грівза й Геншо? Про те, як я відхилив їхню пропозицію? Тож щойно, коли я виходив з готелю, мені подали від них лист. Вони просять про зустріч, і я вже призначив час. Що ж до більших проектів, то тут є група акціонерів, з якими я планую провести переговори. Тільки-но вималюється щось більш-менш певне, я одразу ж тобі розповім. А поки що мені хотілося б кудись поїхати з тобою. Ми могли б дати собі маленький перепочинок, перш ніж я порину в ці справи. Звісно, треба пам’ятати про Ейлін. Поки вона тут... — він помовчав. — Звісно, я постараюся переконати її поїхати до Парижа. Тоді ми могли б з тобою поїхати до Нордкапу або на Середземне море. Один із моїх агентів говорив мені про яхту, яку можна було б орендувати на літо.
— Яхта, яхта! — вигукнула Береніс у захваті, але водночас піднесла палець до губ. — Ні, ні, ти вже втручаєшся в мої плани. Це влаштовуватиму я, а не ти. От бачиш...
Але перш ніж вона закінчила, він закрив їй рот поцілунком.
— Який же ти нетерплячий! — сказала вона ніжно. — Почекай...
І вона повела його до сусідньої кімнати, де перед відкритим вікном був накритий стіл.
— Дивися, мій володарю! Сьогодні ми бенкетуємо вдвох; тебе запрошує твоя рабиня. Якщо ти зараз сядеш і сидітимеш спокійно, ми вип’ємо з тобою по келихові вина, і я тобі розповім про себе. Хочеш вір, хочеш ні — але я все вирішила.
— Все! — засміявся Ковпервуд. — І так швидко? Якби ж мені так навчитися.