— Ну, майже все! — сказала вона й, узявши зі стола графин з його улюбленим вином, налила два келихи. — Річ у тім, що, як це ні дивно, я тут на самоті міркувала. А коли я міркую...
Вона урочисто підняла очі до неба.
Він вихопив келих у неї з рук і кинувся цілувати її, — вона тільки цього й чекала.
— Стримуйся, Цезарю! — дражнилася вона. — Почекай, ще не час пити. Сідай отам. А я сяду тут. І зараз я тобі розповім усе. Моя сповідь.
— От бісеня! Беві, годі глузувати!
— Та я в житті своєму не була серйознішою. Тож слухай, Френку! Було так. На пароплаві з нами їхало з півдюжини англійців, старих і молодих, усяких, один гарніше іншого; принаймні ті, з якими я фліртувала, були дуже недурні.
— Не сумніваюся, — добродушно проронив Ковпервуд з легкою ноткою сумніву в голосі. — І що далі?
— А далі, якщо ти виявиш деяку великодушність, я зізнаюся тобі, що фліртувала я винятково заради тебе. До речі, все було цілком безневинно — хоч ти, звісно, можеш і не вірити. Наприклад, я дізналася про одне чарівне місце в передмісті, Бовіні, — це на Темзі, усього в якихось тридцяти милях від Лондона. Мені розповів про нього симпатичний холостяк Артур Тевісток. Він там живе з матусею, леді Тевісток. Він певен, що мені вона дуже сподобається. А сам він дуже сподобався моїй матінці! Тож бачиш...
— Гм... бачу, що ми житимемо в Бовіні: я і твоя мати, — посміхнувся Ковпервуд не без сарказму.
— Саме так! — у тон йому відповіла Береніс. — І це інше важливе питання — ти й мати. Віднині ти маєш приділяти увагу насамперед їй. І якомога менше мені. Але, звісно, ти зберігаєш за собою всі обов’язки опікуна.
І вона вщипнула його за вухо.
— Іншими словами, містер Ковпервуд — опікун і друг родини! — вимовив він із досить кислою посмішкою.
— Цілком вірно! — підтвердила Береніс. — Отож далі. Незабаром я маю відправитися з Артуром подорожувати на човні. А крім того... — отут вона не стрималася й фиркнула, — він обіцяє дістати чарівний плавучий будиночок, саме те, що потрібно для нас із мамою. Ні, ти тільки уяви собі: місячна ніч... або спекотний літній день — коли моя мама і його мама сидітимуть й в’язатимуть або прогулюватимуться по саду, а ти читатимеш із сигарою в руці, — а ми з Артуром...
— Так, справді, чудесне життя — плавучий будиночок, коханий, весна, матуся, опікун! Ідеал літнього відпочинку!
— Краще й бути не може — з жаром вигукнула Береніс. — Він навіть розписав, які в нас там будуть тенти — червоні й зелені! І хто з його друзів приїде, і які вони!
— Теж, мабуть, червоні й зелені?
— Саме так, адже це кольори спортивних і гребних костюмів! Усе як слід. Так він розповів мамі. У нього маса друзів, і він збирається з усіма нас познайомити.
— А коли ж запрошення на весілля?
— У червні, не пізніше. Можу обіцяти!
— І я буду посадженим батьком?
— Так, це думка! — серйозно сказала вона.
— Чорт забирай! — голосно зареготав Ковпервуд. — Я бачу, в тебе була надзвичайно вдала подорож!
— І це лише маленька частка! — вигукнула Береніс. — От ще поїздка у Мейденхед — мені навіть ніяково зізнаватися.
— Он як? Запам’ятаю!
— А ще я тобі не розповіла про полковника Гоксбері. З королівської гвардії або щось таке, не пам’ятаю! — глузуючи, продовжувала вона. — Ну, один із таких блискучих військових. У нього є приятель офіцер, у якого є кузен, а в цього кузена є котедж десь там у парку на Темзі...
— Тож уже два котеджі й два плавучі будиночки! Чи може, у тебе в очах двоїться?
— У всякому разі котедж, про який я зараз кажу, майже ніколи не здається. Цією весною ледь чи не вперше. І це справжня мрія! Якщо його коли-небудь і здавали, то лише близьким друзям. Але мамі й мені...
— То ми маємо намір стати дочкою полку?
— Ну, гаразд. Залишимо полковника. Ще є якийсь Вілтон Брайтуейн Райотслі — вимовляється: Ротслай. У нього чудові маленькі вусики, а зріст рівно шість футів і...
— Слухай-но, Беві! Усі ці подробиці! У мене починають виникати підозри!
— Тільки не з Вілтоном! Ніколи, клянуся тобі! З полковником — якось так, але з Вілтоном — ні! — і вона розреготалася. — Ну, щоб не перераховувати всіх, скажу тобі коротко, що я довідалася не тільки про чотири плавучих будиночки на Темзі, але й про чотири прекрасно мебльованих, комфортабельних особняки у найкращих кварталах Лондона, — і всі їх можна зняти на сезон, на рік або назавжди, якщо ми вирішимо з тобою залишитися тут навіки.
— Тільки-но скажи, люба моя, — відповів він. — Але ж ти акторка!
— И всі ці особняки, — продовжувала Береніс, пропускаючи повз вуха його вигук, — мені негайно покажуть — будь-який із шанувальників на вибір — або всі одразу, варто мені тільки дати свою лондонську адресу, чого я ще поки не зробила.