— Я випадково мав задоволення чути розмову про вашу колекцію, коли я востаннє був у Нью-Йорку, містере Ковпервуд, — втрутився Стоунледж. — Чи правда, що ви приїхали сюди, щоб поповнити її? Здається, я щось читав про це нещодавно в газетах.
— Ні, це безпідставні чутки, — відповів Ковпервуд. — Я зараз не збираю нічого, крім вражень. І в Англії я просто зупинився ненадовго, оскільки їду на континент.
Сповнена відчуття тріумфу від того, що її чоловік у центрі уваги, Ейлін так пожвавилася за обідом, що Ковпервуд кілька разів кидав у її бік виразний погляд — йому дуже важливо було залишити сприятливе враження. Він, звичайно, уже заздалегідь дізнався, якими фінансовими операціями займаються Геддонфілд і Еттіндж, а тепер він застав тут іще цього Скерра, котрий, як він чув, мав намір будувати підземну лінію. Стосовно лорда Еттінджа він хотів дізнатися, наскільки корисними для нього можуть бути зв’язки і вплив англійця, і тут його намагання увінчалися успіхом, оскільки леді Еттіндж цілком відверто розповіла йому про можливості чоловіка в парламенті. Він був торі, досить тісно пов’язаний з лідерами цієї партії, і зараз його кандидатура розглядалася у зв’язку з важливим призначенням в Індію. Це залежало від деяких змін у політичній обстановці, пов’язаних з бурською війною, щоб на той час лихоманила Англію. Англійці в ній уже зазнали великих втрат, але нова кампанія була націлена на те, щоб змінити цей нещасливий розвиток подій. І Ковпервуд з дипломатичних міркувань погодився з цими сподіваннями.
Невимушено підтримуючи розмову, люб’язно перекидаючись фразами з різними гостями, Ковпервуд запитував себе, хто з них може бути корисним йому й Береніс. Леді Бозвайк запросила його до свого будинку в Шотландії. Скерр, після того як дами залишили їдальню, сам підійшов до нього й запитав, чи довго він має намір пробути в Англії. І якщо так, то чи не зробить він йому честь завітати до нього в гості, у Келс. Навіть Еттіндж до кінця обіду настільки пом’якшав, що завів з ним бесіду про американську політику й міжнародні справи.
Ці гарні стосунки за два дні зміцнилися, а особливо в понеділок під час полювання, коли Ковпервуд несподівано виявив неабияку майстерність. Тож, коли настав час від’їжджати, Ковпервуд встиг завоювати прихильність усіх гостей лорда Геддонфілда, хоч цього не можна було сказати в повній мірі про Ейлін.
Розділ 26
Повернувшись із маєтку Беритон, Ковпервуд одразу ж відправився до Береніс і застав її за зборами й приготуванням до поїздки за місто. Вона мала намір дивитися котедж, який полковник Гоксбері радив їй зняти на літо, запевняючи, що це саме те, що потрібно для неї і її матінки. За її словами, він був розташований на Темзі, між Мейденхед і Марлоу.
— І знаєш, хто власник? — з таємничим виглядом запитала вона.
— Навіть не уявляю, поки я ще не навчився читати твої думки.
— А ти спробуй!
— Ні, де мені! Занадто важко! Але хто ж це?
— Не хто інший, як той англійський лорд, про якого писав тобі містер Сіппенз, якщо тільки не існують два лорди, що мають одне й те саме імя. Лорд Стейн.
— Невже? — здивовано запитав Ковпервуд. — То розкажи мені все. Ти вже познайомилася з ним?
— Ні. Але полковник Гоксбері страшенно розхвалює цей котедж, він говорить, що це зовсім близько від Лондона, і потім таке сусідство: «Поруч я і моя сестра», — важливо додала вона, передражнюючи полковника.
— Якщо так, мабуть, справді варто подивитися, — задумливо простягнув Ковпервуд, оглядаючи захопленим поглядом витончений костюм Береніс — довгу спідницю, яка щільно облягала жакет темно-зеленого кольору, оброблений золотим шнуром, і маленьку зелену шапочку із червоною пір’їнкою, кокетливо зсунутою набік.
— Мені б хотілося познайомитися зі Стейном, і, можливо, саме тут випаде нагода, — продовжував він. — Але нам треба бути вкрай обережними, Беві. Я чув, що це дуже впливова і дуже багата людина. Якби нам удалося зацікавити його ввійти у справу на наших умовах...
— Саме це я і маю на увазі, — сказала Береніс. — Тому, можливо, краще тобі зараз не їхати зі мною? Мамі сьогодні щось нездужається, і вона лишається вдома.
Береніс, як завжди, говорила жартівливо, трошки глузливо, і Ковпервуду дуже подобалася ця її манера — у ній проявлялася властива Береніс сила, спритність, її оптимізм, що ніколи їй не зраджував.
— Неможливо відмовитися від задоволення супроводжувати молоду леді в такому чарівному костюмі, вже не кажучи про все інше! — сміючись, сказав він.
— Авжеж, — у тон йому відповідала Береніс, — я так і говорю всім, що я нічого не можу вирішити остаточно без згоди мого опікуна. Готові ви приступити до своїх обов’язків? — запитала вона, оглядаючи його лукавим, глузливим поглядом.