Береніс, як він зауважив, була в повному захваті від красот цього куточку. Не здогадуючись про думки Ковпервуда, вона із цікавістю думала про власника цієї вілли. Мабуть, лорд Стейн ще не старий, адже він тільки-но вступив у володіння своїм родовим маєтком після смерті батька. Але ще більше вона цікавилася власниками сусідніх вілл, про яких їй уже встиг повідомити містер Ворбертон. Найближчими їхніми сусідами будуть Артур Ґарфілд Райотслі Гоул, суддя Королівської лави, сер Гебермен Кайпс із акціонерної компанії «Бритіш тайлз енд паттернз», високоповажний Рансімен Мейнз із міністерства колоній, а також багато інших більш чи менш поважних серів і їхніх господинь з різноманітними титулами й відзнаками. Ковпервуд, уважно слухаючи балакучого Ворбертона, мимоволі питав себе, як почуватимуться в цьому оточенні Береніс і її мати. Навесні й улітку тут, напевно, дуже весело, припускала Береніс, влаштовуються пікніки, з Лондона приїздять різні державні діячі, міністри, з’їжджається різноманітна світська публіка, артисти, художники, тож, якщо мати досить широке коло знайомств, усі двадцять чотири години на добу будуть заповнені.
— Справді, — відгукнувся Ковпервуд, — атмосфера найсприятливіша для того, аби піднестися або опуститися, причому і те, і те швидко й несподівано.
— Саме так, — сказала Береніс, — але ж я саме намагатимуся піднестися.
І він знову був мимоволі зачарований її оптимізмом і сміливістю.
Тут агент, який відійшов оглянути, чи у порядку огорожа, повернувся, і Ковпервуд звернувся до нього:
— Я щойно сказав міс Флемінг, що я охоче даю свою згоду на те, щоб вона з матір’ю зняла цю віллу, якщо вона їм подобається. Ви можете надіслати всі необхідні документи моєму повіреному. Звісно, це лише формальність, але, самі розумієте, це частина моїх обов’язків як опікуна міс Флемінг.
— Звісно, містере Ковпервуд, — сказав агент, — але документи можна оформити не раніше, ніж за декілька днів, можливо, в понеділок або у вівторок, оскільки агент лорда Стейна, містер Бейлі, до цього часу у від’їзді.
Ковпервуд зрадів, почувши, що лорд Стейн не займається особисто деталями аренди. Відтак поки що про його участь у цій справі не буде відомо Стейну. Що ж до подальшого, то можна подумати про це пізніше.
Розділ 28
Після поїздки із Сіппензом і ретельного огляду всіх ділянок знову проектованих підземних ліній, під час якої Ковпервуд остаточно переконався в необхідності отримати концесію на Чаринг-Крос як першого кроку, він з нетерпінням очікував у себе в конторі Грівза і Геншо. Розмову почав Грівз:
— Ми хотіли б знати, містере Ковпервуд, чи погодитеся ви взяти п’ятдесят один відсоток акцій лінії Чаринг-Крос, за умови, що ми внесемо пропорційно до нашої частки капітал для будівництва лінії.
— Пропорційно? — перепитав Ковпервуд. — Це залежить від того, що ви маєте на увазі під цим. Якщо вартість будівництва становитиме мільйон фунтів стерлінгів, чи можете ви гарантувати, що внесете приблизно чотириста п’ятдесят тисяч?
— Ну, — трохи нерішуче відповів Грівз, — не з нашої власної кишені. Ми знаємо певних людей, які приєднаються до нас і нададуть капітал.
— Наскільки я пам’ятаю, у вас не було таких людей, коли ми з вами бачилися в Нью-Йорку, — сказав Ковпервуд. — Тому я вважаю, що тридцять тисяч фунтів стерлінгів за п’ятдесят один відсоток акцій компанії, яка не має на руках нічого, крім концесії і боргів, — це гранична сума, яку я можу запропонувати. Як я за цей час з’ясував, у вас тут надто багато всіляких компаній, що мають права і нічого, крім прав, а натомість жебракують, збираючи капітал. Якби ви дали мені певну гарантію внести чотириста п’ятдесят тисяч, інакше кажучи, приблизно сорок дев’ять відсотків вартості всього будівництва, я б, мабуть, ще подумав про вашу пропозицію. Але оскільки ви просто хочете, щоб я взяв п’ятдесят один відсоток, поклавшись на те, що ви потім зберете відсутній капітал і додасте ваші сорок дев’ять відсотків, це мене аж ніяк не влаштовує. Адже ви, по суті, нічого не можете мені запропонувати, крім ваших прав. А за такого стану речей мова може йти тільки про передачу повного контролю. Тому що тільки контрольний пакет акцій дасть мені можливість дістати той величезний капітал, який потрібен на цю справу. І ви, джентльмени, певно, маєте розуміти це краще за будь-кого іншого. Тому, якщо ви ще не вирішили, що пристаєте на мою остаточну пропозицію, тобто тридцять тисяч фунтів за ваш опціон зі збереженням за вами контракту на будівництво дороги, — я не бачу сенсу продовжувати обговорення цього питання.
З цими словами він дістав із кишені годинник, цим красномовним жестом ясно показуючи Грівзу й Геншо, що якщо вони тут і зараз не приймуть рішення, розмову закінчено. Вони переглянулися, і тоді заговорив Геншо: