Не слід забувати, що в цьому місті Толліфер уперше у своєму житті опинився з грішми і з приголомшливою програмою плейбоя, що йому належало виконати. Яка насолода — мати можливість гарно вдягтися, зупинитися в шикарному готелі, — як зараз у «Ріці», — зайти, коли хочеш, у першокласний ресторан, заглянути в кулуари театрів, у бари, привітатися з друзями, знайомими!
Якось раз у неділю в Булонському лісі Толліфер несподівано зустрів свою колишню пасію Меріголд Шумейкер з Філадельфії, нині місіс Сідні Брейнерд. Колись ще дівчиною вона була палко закохана в нього, але він був бідний, і вона кинула його заради лонг-айлендського мільярдера Брейнерда з його невичерпними ресурсами. Тепер вона мала свою яхту, що стояла на якорі в Ніцці. Побачивши Толліфера, бездоганно вдягненого, налаштованого на пригоди, вона одразу згадала хвилююче й романтичне захоплення своєї юності. Вона радісно гукнула його, познайомила з усією своєю свитою і дала йому свою паризьку адресу. Ця зустріч із Меріголд і її друзями відкрила перед Толліфером багато дверей, що стільки часу були для нього зачинені.
Однак треба було займатися справою з Ейлін. Слід було попрацювати. Йому доведеться пустити в хід усю свою винахідливість, щоб, розважаючи Ейлін, думати і про власні інтереси. Потрібно знайти для неї якусь принаду, яка допоможе йому створити для неї видимість світського життя. Він одразу ж кинувся наводити довідки в різних готелях про знайомих акторок, музикантів, танцівниць, співаків. Обіцяючи їм можливість розважитися за чужий рахунок, він легко домовився з ними. Забезпечивши, таким чином, засоби для розваги Ейлін, якщо вона приїде до Парижа, він переніс свою увагу на модних кравців — туалети Ейлін його далеко не задовільняли, але Толліфер уважав, що якщо обережно підказати їй, дати кілька тактовних порад, це легко виправити, а тоді вже можна буде, не соромлячись, увести її до кола своїх друзів.
Одним із найбільш багатообіцяючих виявилося знайомство з аргентинцем Віктором Леоном Сабіналем, якому Толліфера представив його давній чиказький приятель. Цей молодий чоловік із заможної родини приїхав до Парижа кілька років тому з грішми й рекомендаційними листами, які відразу відкрили йому доступ до найрізноманітніших кіл цієї космополітичної столиці. Але, опинившись у Парижі, молодий аргентинець через свій темперамент віддався екстравагантному й розгульному життю, і зрештою виснажив терпіння своїх великодушних батьків, що відмовилися фінансувати його пригоди. Тож Сабіналю, як і Толліферу, довелося викручуватися самому. Спроби поживиться за рахунок друзів помалу привели до того, що всі пристойні, солідні люди зачинили перед ним двері.
Однак дехто з його друзів не забував, що Сабіналь — син доволі заможних батьків, які, напевно, коли-небудь змінять свою думку й вибачать свого сина. А це значить, що згодом він знову буде з грошима, і тоді дещо перепаде і його друзям. Тож навколо нього продовжували крутитися декілька легковажних і різноманітно обдарованих приятелів: актори, військові, марнотратники життя всіх національностей, цікаві молоді люди й дами, шукачі пригод і легкої наживи. Більше того, саме в цей час аргентинцеві, завдяки його зв’язкам із французькою поліцією й політиками, вдалося відкрити якийсь веселий, приємний й цілком пристойний заклад для його численних друзів, що водночас були його патронами.
Сабіналь був високий стрункий брюнет. Його довге, вузьке, смагляве обличчя і незвичайно високе чоло надавало йому щось майже лиховісне. Одне його око, блискуче, широко розкрите і цілковито кругле, здавалося скляним, тоді як друге, наполовину закрите опущеною повікою, виглядало вузенькою чорною щілинкою. Верхня губа в нього була тонка, а нижня, гарно окреслена, забавно видавалася вперед; рівні міцні зуби вражали сліпучою білизною. Його довгі вузькі руки й ноги, як і все його довге, тонке тіло, відзначалися незвичайною гнучкістю й силою. У ньому якось дивно поєднувалися невловима грація, хитрість і своєрідна, хоча доволі небезпечна чарівність. Відчувалося, що ця людина не зупиниться ні перед чим, і той, хто перейде йому дорогу, хай нарікає на себе.
Заклад Сабіналя на вулиці Пігаль був відкритий і вдень і вночі. Удень сюди заходили випити чаю, щоб з великою ймовірністю залишитися до ранку. Велике приміщення на третьому поверсі, куди піднімалися маленьким ліфтом, було відведено для азартних ігор. На другому поверсі містився невеликий бар зі спритним барменом, співвітчизником Сабіналя; за потреби він брав собі двох або навіть трьох помічників. На нижньому поверсі знаходилися передпокій, вітальня, кухня, а також галерея з гарними картинами і цікава бібліотека. А ще тут був чудовий винний льох. Шеф-кухар, теж аргентинець, відпускав закуски, чай, звичайні й екстрені обіди і навіть ранкові сніданки; за все це плати з гостей він не брав, а одержував тільки чайові.