Познайомившись із Сабіналем, Толліфер відразу відчув у ньому споріднену натуру, однак з набагато більшими можливостями. Він із задоволенням прийняв запрошення відвідати його особняк. Там він познайомився з цілою низкою особистостей, що дуже його зацікавили: банкірами й законодавцями Франції, російськими великими князями, південноамериканськими мільйонерами, грецькими гравцями і багатьма іншими. Він одразу відчув, що саме тут можна буде знайти для Ейлін компанію, що обов’язково справить на неї враження людей поважних і великосвітських.
Саме завдяки цим планам Толліфер, приїхавши до Лондона, перебував у чудовому настрої. Подзвонивши по телефону Ейлін і домовившись про побачення, він присвятив решту дня турботам про свій гардероб. Обійшовши всі модні магазини на Бонд-стрит, він відчув, що повністю екіпірувався для літнього сезону. Увечері він відправився в готель до Ейлін, вирішивши завбачливо, що цього разу він не вдаватиме закоханого. Він гратиме роль безкорисливого друга: вона подобається йому як людина, і він, без усяких сподівань на винагороду, просто хоче відкрити перед нею широкі можливості світського життя, які в іншому разі лишилися б їй невідомими.
Після привітань Ейлін одразу почала розповідати йому про свої враження від садиби лорда Геддонфілда.
— Геддонфілд?.. — перебив її Толліфер. — Ах, так, пригадую. Кілька років тому він приїздив до Америки. Ми з ним познайомилися, здається, у Ньюпорті чи в Саутгемптоні. Вельми енергійна людина. Любить розумних людей.
Насправді Толліфер ніколи не зустрічався з Геддонфілдом і знав про нього тільки з чуток. Але він одразу заговорив про Париж, зауваживши мимохіть, що, прибувши сьогодні до Лондона, вже встиг поснідати з леді Лессінг. Ейлін саме прочитала про неї у ранковій газеті, у відділі світської хроніки.
Ейлін захоплено слухала його, але не знаходила пояснення інтересу Толліфера до неї. Зрозуміло, що знайомство з нею не може йому дати ніяких соціальних переваг. Хіба що він розраховує чогось добитися від Френка. Але тут вона була певна, що, танцюючи навколо неї, дуже важко сподіватися на якусь винагороду з боку Ковпервуда. Він не така людина. Ейлін губилася в здогадках, але зрештою, незважаючи на всю свою підозрілість, вона змушена була вдовольнитися думкою, хоч і не без вагань, що, мабуть, Толліфер справді цікавиться нею як людиною.
Вони пообідали в ресторані «Принц», і Толліфер упродовж усього вечора розважав її розповідями про те, як весело можна провести час, варто їй лише побажати. Він просто марив Парижем.
— А чому б вам — якщо ваш чоловік такий зайнятий — не поїхати зі мною? — запропонував він. — У Парижі стільки цікавого можна побачити, спробувати, купити. Цього року в Парижі так весело, як ще ніколи не бувало.
— Я дуже хотіла б поїхати! — зізналася Ейлін. — Адже мені справді треба дещо купити. Але я не знаю, чи зможе мій чоловік поїхати із мною.
Толліфер посміхнувся на це, але без іронії.
— Я гадаю, — сказав він, — усякий зайнятий чоловік може відпустити свою дружину хоча б на два тижні за покупками до Парижа.
І Ейлін, спокушена можливістю розважитися в компанії свого нового друга, вигукнула:
— Знаєте що? Я завтра ж запитаю Френка і скажу вам.
Після обіду Толліфер запросив її на регулярну вечірку у вівторок до Сесілії Ґрант — акторки, що грала в популярному ревю, і до того ж коханці графа Етьєна Лебара, дуже люб’язного француза, відомого всьому Лондону. Толліфер знав, що, постукавши в двері Сесілії, вони з Ейлін зустрінуть теплий прийом. А гості Сесілії — серед них якась ексцентрична графиня, чоловік якої був пером Англії — справили на Ейлін враження людей з вищого світу; тож вона остаточно переконалася, що, якими б не були мотиви Толліфера, його зв’язки куди ширші за її, а може, й самого Ковпервуда. І про себе вона одразу вирішила, що неодмінно поїде до Парижа.
Розділ 30
Грівз і Геншо, зрозуміло, не зволікаючи, познайомили Джонсона з усіма подробицями своїх переговорів з Ковпервудом, оскільки Джонсон і лорд Стейн, як і більшість пайовиків Електротранспортної компанії, були також зацікавлені в інших підземних лініях, і Грівзу й Геншо, як інженерам, важливо було заручитися їхньою підтримкою. Вони вважали, що як з технічної, так і з етичної точки зору вони діють цілком у межах своїх прав, адже опціон належить їм, і, отже, вони можуть розпоряджатися їм на свій розсуд, а крім того, хоча вони колись мали розмову з Джонсоном про те, щоб повідомити його, якщо вони знайдуть покупця, — вони нічого йому не обіцяли, а відповіли просто, що подумають. Їм нічого не було відомо про бесіду Джонсона із Джаркінсом і Клурфейном, тоді як Джонсона візит Грівза й Геншо зацікавив, і він з нетерпінням чекав, що вони йому скажуть.