Джонсон витяг з великого шкіряного портфеля, який подав йому його помічник, інвентарні й бухгалтерські книги Електротранспортної компанії, потім печатку, опціон і поклав усе це на письмовий стіл Ковпервуда. Ковпервуд разом із Бристолем і Кітереджем почав їх вивчати.
Після того як вони уважно перевірили всі документи, видаткові ордери й платіжні зобов’язання, Грівз вручив Ковпервуду опціон, який вони з Геншо уступали йому, а Електротранспортна компанія, в особі своїх повноважних представників, засвідчила повну його законність. Містер Делафілд, секретар і скарбник Електротранспортної компанії, пред’явив копію акта, що засвідчує право компанії на будівництво лінії Чаринг-Крос. Після цього містер Блендиш із банку Лондонського графства пред’явив документ, який засвідчує, що Френк Алджернон Ковпервуд передав на зберігання в цей банк державні цінні папери на суму в шістдесят тисяч фунтів стерлінгів. Папери ці банк поверне містерові Ковпервуду в обмін на чек на зазначену суму.
Потім Ковпервуд підписав і вручив містерові Грівзу й містерові Геншо чек на тридцять тисяч фунтів стерлінгів, який одразу був заприбуткований Електротранспортною компанією. Уповноважений компанії передав Грівзу й Геншо парламентську ліцензію на Чаринг-Крос, а ті в свою чергу, зробивши на ній передатний напис, відразу вручили її Ковпервуду. Після цього Ковпервуд виписав чек на шістдесят тисяч фунтів стерлінгів і одержав в обмін на нього від уповноваженого банку Лондонського графства документ, що підтверджує його право на володіння цінними паперами. Потім він вручив Грівзу завірене належним чином річне гарантійне зобов’язання, що не підлягає зміні, на суму в десять тисяч фунтів. На цьому засідання закрилося в атмосфері загального піднесення, що навряд чи можна пояснити самою справою.
Безсумнівно, пояснення крилося в особі самого Ковпервуда й враженні, яке він справив на всіх присутніх. Наочним доказом тому був Келторп, голова Електротранспортної компанії, гладкий білявий чоловік років п’ятдесяти, що прийшов сюди аж ніяк не налаштований потурати цим американцям, що прагнуть прибрати до рук контроль над лондонською підземною мережею. Проте було очевидно, що і він був вражений динамічною манерою Ковпервуда. Райдер уважно розглядав костюм Ковпервуда, його чудово зшитий піщаного кольору костюм, агатові запонки у витонченій золотій оправі, темно-коричневі черевики. Так, Америка, вочевидь, створила новий, зовсім особливий тип. Така людина, варто йому тільки захотіти, може стати великою силою в лондонських ділових колах.
Джонсон подумав, що Ковпервуд діяв у цьому випадку з безсумнівною проникливістю і навіть деякою цілком прийнятною хитрістю. Звісно, це безжальна людина, але настільки, наскільки цього вимагає ситуація зіткнення різних інтересів і протистоянь. Він уже збирався йти, коли до нього підійшов Ковпервуд.
— Я чув, містере Джонсон, — сказав він, привітно посміхаючись, — що ви самі цікавитеся вашим підземним транспортом.
— Так, певною мірою, — поштиво й разом з тим обережно відповів Джонсон.
— Мої юристи повідомили мене, що ви є більш-менш експертом з питань, пов’язаним із залізничними концесіями. Я пройшов школу за океаном і тут я на незнайомому ґрунті. Якщо ви не заперечуєте, я був би дуже радий продовжити нашу розмову. Можливо, ми могли б із вами поснідати або пообідати — у мене в готелі або в якому-небудь іншому місці, де нам не заважатимуть?
І вони погодилися зустрітися у вівторок на наступному тижні в готелі «Браун».
Коли всі вийшли й у кабінеті залишився тільки Сіппенз, Ковпервуд повернувся до нього й сказав:
— Ну от, справу зроблено, де Сото! Ми щойно придбали ще купу турбот. А що ви думаєте про цих англійців?
— З ними можна вести справи, коли вони ладять одне з одним, — відповів Сіппенз, все ще відчуваючи роздратованість Джонсоном. — Але вам, шефе, треба бути з ними насторожі. Вам слід мати коло себе людей, яких ви самі навчили.
— Думаю, ви маєте рацію, де Сото, — сказав Ковпервуд, здогадуючись, що саме на думці в Сіппенза. — Але, мабуть, мені доведеться залучити до справи декого з цих хлопців, щоб усе пройшло плавно й без перешкод. Не можна ж розраховувати на те, що вони так легко погодяться терпіти одразу стільки американців. Ви це й самі розумієте.
— Цілком вірно, шефе, але все-таки вам треба мати достатньо американців, аби тутешні ділки не зіпсували вам справу.
Але Ковпервуд уже вирішив про себе, що йому потрібно залучити до справи групу от таких лояльно налаштованих і енергійних англійців, як Джонсон, Грівз, Геншо й навіть цей спокійний тип Райдер, що так уважно розглядав його на засіданні, але й слова не сказав. Йому доведеться рухатися швидко крок за кроком, і тут цінність його давніх американських співробітників падає. Він надто добре знав, що в діловому світі в критичну хвилину на одному чутті далеко не виїдеш. Якщо життя чому-небудь навчило його, то саме цьому. І він був аж ніяк не схильний нехтувати жорстокими уроками свого найбільш безжального, однак дієвого вчителя.