— Саме так, — відповів Ковпервуд, — і, можу вас запевнити, ви б про це не пошкодували.
— Вам немає потреби говорити мені це, містере Ковпервуд, але мені потрібен деякий час, щоб це обдумати, виконати, так би мовити, певну підготовчу роботу. І коли я все це досконально вивчу, тоді ми з вами зможемо ще повернутися до цього питання.
— Звісно, — відповів Ковпервуд. — Я розумію це. До того ж я сам хочу залишити Лондон на деякий час. Давайте зустрінемося за десять—дванадцять днів?
І вони тепло попрощалися, потиснувши один одному руки. Джонсон був підбадьорений мріями про широку діяльність і значні прибутки. Мабуть, йому вже трохи запізно святкувати перемогу в цій справі, якій він присвятив усе своє життя. Але все виглядало цілком можливим.
Що ж до Ковпервуда, то він одразу перейшов до практичних міркувань про майбутні фінансові операції. Зрештою чарівне заклинання «Сезам, відкрийся» цього разу виявлялося простіше простого: запропонувати достатню суму у фунтах стерлінгів. Влаштувати видовище готівки перед очима акціонерів, що сваряться між собою, і, які б не були в них заперечення, більш ніж імовірно — вони візьмуть готівку й забудуть, про що сперечалися. Скажімо, запропонувати цим упертим директорам і акціонерам два, три або навіть чотири фунти стерлінгів за кожний фунт акцій, наявних у них на руках? Прибуток, що потече до нього від його дочірніх компаній, і зростання руху на підземці в такому величезному й швидко зростаючому місті, як Лондон, безумовно не тільки покриють цю нечувану ціну, яку він готовий їм запропонувати, але згодом принесуть йому такі відсотки, про які ця публіка навіть не здогадується. Отже, насамперед — забезпечити собі контроль. А потім об’єднати всі лінії, скільки б це не коштувало. Час і нинішній фінансовий бум у світі про все подбають.
Звичайно, оскільки йому аж ніяк не хотілося б фінансувати всі ці попередні витрати з власної кишені, доведеться, мабуть, найближчим часом повертатися до Сполучених Штатів і там, намалювавши спокусливу картину можливостей цієї ситуації, здобути від банків, синдикатів і в окремих капіталістів, чиї жадібні звички він добре вивчив, солідні позики для майбутньої холдингової компанії. А це, у свою чергу, дасть йому можливість заволодіти лондонською підземкою, а потім, згодом, і повернути своїм акціонерам щонайменше два-три долари за долар.
Але зараз йому насамперед треба відпочити й з’їздити куди-небудь із Береніс. А коли він повернеться, тоді можна буде ще раз поговорити із Джонсоном і зустрітися з цим лордом Стейном, тому що від цих двох багато чого залежить.
Розділ 33
Упродовж метушні з цими діловими справами — тим часом Ейлін відправилася до Парижа, а Береніс поглинули клопоти з переїздом до Прайорс-Коув — Ковпервуду залишалося задовольнятися короткими побаченнями зі своєї коханою. Береніс була, вочевидь, дуже зайнята — щось купувала, щось улаштовувала. Усілякі витончені дрібнички, якими вона розважала себе, в очах Ковпервуда робили її ще чарівнішою. «Скільки в ній життя! — часто думав він. — Вона так радіє речам, так уміє ними насолоджуватися, що заражає цим і мене. Здається, її цікавить все, а тому не дивно, що і вона сама цікава усім».
Приїхавши до неї вперше в Прайорс-Коув, Ковпервуд побачив, що дім повністю облаштований. У будинку цілий штат прислуг: кухар, покоївки, економка, дворецький, не говорячи вже про садівників і пастухів, яких тримав лорд Стейн. І Береніс бурхливо раділа — чи тільки вдавала, Ковпервуд не міг сказати напевно — принадам сільського життя. Здавалося, вона віддавалася любові до природи. Якась пташка, квітка, дерево, метелик могли інший раз зворушити й потрясти її. Сама Марія Антуанетта не впоралася б краще з такою роллю, якщо це була гра. Коли Ковпервуд приїхав, Береніс саме стояла на подвір’ї з пастухом, який пригнав череду овець, щоб показати їй ягнят. Побачивши коляску Ковпервуда, що під’їхала головною алеєю, Береніс схопила в руки одного з найменших і найбільш кучерявих ягнят. Ця чарівна картинка змусила Ковпервуда замилуватися, але нітрохи не обманула. «Гра, — подумав він, — втім, адже це для мене».
— Пастушка зі своїми ягнятами! — жартівливо привітав він її й, нахилившись, погладив ягня в неї на руках. — Чарівні створіння! З’являються на світ й відразу зникають, мов весняні квіточки.
Він відразу відзначив її витончену сукню, хоч і нічого не сказав. Він чудово розумів, що для неї вражати новим убранням цілком природно. Вона наче не усвідомлювала краси своїх поз, вважаючи їх природними для себе, що було її привілеєм і водночас тим, чого від неї чекали.