— Тож ви все-таки послухалися моєї поради, — весело сказав він, входячи до кімнати. — Тепер, коли ви тут, я беру на себе повну відповідальність за вас. Якщо ви в настрої, негайно вдягайтеся до обіду. Відсвяткуємо ваш приїзд. Тут є деякі мої друзі з Америки. Ви знаєте Сідні Брейнерда з Нью-Йорка?
— Так, — відповідала Ейлін, повністю спантеличена.
Вона чула, що Брейнерди — люди дуже багаті та з високим суспільним становищем. Місіс Брейнерд, скільки вона могла пригадати, це Меріголд Шумейкер з Філадельфії.
— Місіс Брейнерд зараз тут, у Парижі, — продовжував Толліфер. — Вона і ще дехто з її друзів обідають із нами сьогодні в «Максима». А потім ми поїдемо до одного аргентинця. Він вам дуже сподобається, я певен. Як ви гадаєте, за годину вже будете готові? — і він зробив крок до дверей з виглядом людини, яка передбачає дуже веселий вечір.
— Гадаю, що так! — сміючись, відповідала Ейлін. — Але вам доведеться піти, бо мені вже треба поспішати.
— Чудово! Вам личитиме біла сукня, якщо вона у вас є, і додайте темно-червоні троянди. Ви виглядатимете незрівнянно!
Ейлін навіть трохи спалахнула від такої фамільярності. Який самовпевнений цей кабальєро! М’яко кажучи.
— Гаразд, надягну, — жваво посміхнувшись, відповідала вона. — Якщо тільки вдасться знайти цю сукню.
— Чудово! Я повернуся за вами рівно за годину. Тож до зустрічі.
Він уклонився і пішов. Одягаючись, Ейлін знову, як не намагалася, не могла пояснити собі цю настійливу й самовпевнену увагу Толліфера. Очевидно, що він не без грошей. Але з такими прекрасними зв’язками й знайомствами... чого він, власне, домагається від неї? І чому ця місіс Брейнерд бере участь у вечірці, яка влаштовується, очевидно, не заради неї? Але, як не бентежили її всі ці суперечливі думки, все-таки дружба з Толліфером — попри її загадковість — приваблювала й радувала її. Якщо навіть це просто розважливий авантюрист, що домагається грошей, як і багато інших, — у всякому разі він дуже розумний, прекрасно тримає себе, і потім він такий винахідливий щодо розваг, і таких можливостей не було ні в кого з тих, з ким вона зустрічалася в останні роки. Усе це були нецікаві люди, і самі їхні манери її дратували.
— Готові? — весело вигукнув Толліфер, входячи до неї рівно через годину й оглядаючи її білу сукню й темні троянди на поясі. — Якщо ми зараз виїдемо, ми будемо саме вчасно. Місіс Брейнерд приїде зі своїм приятелем — греком, молодим банкіром. А її подруга місіс Джудіт Торн — я, щоправда, її не знаю — приведе із собою справжнього арабського шейха Ібрагіма Аббас-бея, який бог його знає навіщо приїхав сюди до Парижа. У всякому разі він хоч говорить англійською мовою. І грек теж.
Толліфер був трохи збуджений і тримав себе ще більш самовпевнено. Він походжав по кімнаті, сп’янілий від усвідомлення того, що нарешті він знову у чудовій формі. Він дуже насмішив Ейлін, коли несподівано почав лаяти меблювання її номера.
— Тільки-но подивіться на ці портьєри! Аби щось висіло! А зараз, коли я піднімався в ліфті, він увесь скрипів. Хіба таке можна уявити в Нью-Йорку! І це саме такі люди, як ви, дозволяють їм це робити.
Ейлін відчула себе влещеною.
— Хіба тут так погано? — запитала вона. — Я навіть не звернула уваги. Врешті, де ще можна було б зупинитися?
Він тикнув пальцем у шовковий абажур високої алебастрової лампи.
— Дивіться, винна пляма! А от хтось пропалив цигаркою цей фальшивий гобелен. І я не звинувачую їх!
Ейлін звеселила ця суто чоловіча прискіпливість.
— Та годі вам, — сміючись, сказала вона. — Ми могли б потрапити в гірше місце. І, крім того, ми змушуємо чекати ваших гостей.
— Вірно. Цікаво, чи пробував коли-небудь цей шейх наше американське віскі? Зараз дізнаємося!
Ресторан «Максим» 1900-х років. Натерта до дзеркального блиску воском чорна підлога, що відбиває червоні, у помпейському стилі, стіни, визолочену стелю й переливчасті вогні трьох величезних кришталевих люстр із незліченними підвісками. Окрім входу й виходу ввесь простір уздовж стін заставлений червоно-коричневими диванчиками, і перед кожним маленький затишний столик, накритий для вечері. Суто французька атмосфера, що має вивільнити почуття й думки, досягти ефекту, якого всі шукають у наші дні й знаходять тільки в одному-єдиному місці — у Парижі. Щойно ви входите — то відразу впадаєте у блаженне забуття. Навколо типи, костюми і прояви темпераментів усіх національностей світу. Це пишний парад багатства, слави, титулів, могутності, влади — і все це туго затягнуте у звичну, традиційну форму світських умовностей і водночас прагне звільнитися від них.