Ейлін відчула надзвичайне захоплення, розглядаючи публіку і водночас помічаючи, що на неї теж дивляться. Як і передбачав Толліфер, його друзі трохи спізнилися.
— Напевно, цей шейх десь заблукав, — сказав він.
Але за кілька хвилин з’явилися дві пари — місіс Брейнерд зі своїм греком і місіс Торн зі своїм арабом. Шейх привернув загальну увагу, публіка пожвавішала й загомоніла з його появою. Толліфер узявся командувати напівдюжиною офіціантів, що, як мухи, кружляли навколо столу. Шейх, на втіху Толліфера, одразу ж потягся до Ейлін. Її округлі форми, золотаве волосся й біла шкіра зачарували його сильніше, ніж тонка й менш пишна грація місіс Брейнерд або місіс Торн. Він нікого не бачив, крім Ейлін, і, сівши коло неї, не припиняв ввічливо, але настійливо розпитувати її. Звідки вона приїхала? А її чоловік, напевно, теж мільйонер, як і всі американці? Чи не подарує вона йому на пам’ять одну зі своїх троянд? Йому так подобається їх темно-червоний колір. Чи була вона коли-небудь в Аравії? Їй би напевно сподобалося кочове життя бедуїнів. Аравія надзвичайно гарна країна.
Ейлін, відчуваючи прикутий до неї погляд його палаючих чорних очей, і поглядаючи на його смагляве обличчя з довгим горбатим носом, красиво підстриженою пещеною борідкою, була вражена і водночас спантеличена. Як-таки бути коханкою такої людини? Що сталося б з нею, якби вона справді поїхала до Аравії й опинилася в пазурах такого чудовиська? І хоча вона посміхалася й відповідала на всі його питання, їй було приємно почувати, що Толліфер і його друзі поруч із нею, незважаючи на те, що їх веселість, з якою вони споглядали цю картину, трошки зачіпала її.
Ібрагім, з’ясувавши, що вона проведе в Парижі кілька днів, попросив дозволу нанести візит. Він привіз свого коня на паризькі перегони, на Гран-прі. Місіс Ковпервуд повинна неодмінно піти з ним, подивитися на його коня. А потім вони могли б десь пообідати разом. Вона, звичайно, зупинилася в готелі «Ріц»? Ах... а його апартаменти на вулиці Саїд, поблизу Булонського лісу.
Упродовж цієї сцени Толліфер, що був у піднесеному стані, всіма силами намагався причарувати Меріголд, а та пощипувала його натяками на його романтичну прихильність до Ейлін, хоча характер цієї прихильності вона цілком зрозуміла.
— Скажіть, Брюсе, — дражнила вона його, — що ж ви лишаєте для всіх нас тепер, коли у вас таке розкішне забезпечення?
— Якщо мова йде про вас, вам варто тільки сказати мені, і я до ваших послуг. Не можу поскаржитися на великий попит.
— Хіба! Невже мій бідолашний такий самотній?
— Так, самотній. І навіть більше, ніж ви можете припустити, — серйозно відповів він. — А як ваш чоловік? Він не заперечуватиме проти сторонніх зв’язків?
— Нема про що турбуватися, — відповіла вона, посміхаючись і заохочуючи його. — Просто я зустріла його раніше, ніж вас. До речі, скільки років минуло відтоді, як ми бачилися з вами востаннє?
— О, чимало. Але хто винний? І що там з вашою яхтою?
— Це просто нанятий шкіпер, присягаюся. Чи не хочете відправитися в круїз?
Толліфер відчув себе в скрутному становищі. Ось одна з тих можливостей, про яку він лише мріяв, але зараз він ніяк не може нею скористатися. Він має виконувати свою угоду, бо інакше всьому цьому прийде кінець.
— Що ж, — сказав він посміюючись, — сподіваюся, ви не завтра відпливаєте?
— О ні!
— Але, якщо це серйозно, то бережіться!
— Ніколи не була більш серйозною! — відповідала вона.
— Подивимося. В усякому разі обіцяйте поснідати зі мною якось на цьому тижні. А потім ми з вами прогуляємося до Тюїльрі.
Невдовзі він розплатився по рахунку, і вони поїхали.
Північ. У Сабіналя. Звичайна метушня. Рулетка. Карти. Танці. Усамітнені групи, що ведуть жваві чи ліниві розмови. Сабіналь сам виходить привітати Толліфера і його друзів і пропонує розташуватися в його власних апартаментах до першої години, коли почнеться виступ популярної трупи російських танцівниць і співаків.
Сабіналь був власником непоганої колекції дорогоцінних каменів, середньовічного італійського скла й срібла, рідких східних тканин самого незвичайного забарвлення. Але сильніше враження, ніж всі його колекції, які він показував спокійно й невимушено, справляв він сам, загадковий, схожий на Мефістофеля, його магнетична сила, що діяла, мов опіум. Він знав стільки цікавих людей, бачив стільки цікавих місць. Він сказав, що восени має намір вирушити в подорож. Закриє на якийсь час свій заклад і виїде на Схід збирати всілякі рідкісні коштовності, які потім продасть приватним колекціонерам. Від таких подорожей чималий дохід.