— Так, це безумовно вигідно, — відгукнувся лорд Стейн.
Джонсон мовчки кивнув, погоджуючись із ним.
— Ось це і є в загальних рисах мій план, — сказав Ковпервуд. — Звісно, до цієї мережі згодом можна приєднати нові гілки, але це вже буде вирішувати директорат нової системи.
Ковпервуд мав на думці можливість перекупити контракти в Скерра, Геддонфілда й ще в декого — і тоді ці контракти доведеться викупати в нього.
Але тут лорд Стейн задумливо почухав за вухом.
— Наскільки я розумію, — сказав він, — ця ідея з обміном акцій з розрахунку три за одну має спокусити деяких акціонерів, які побажають приєднатися до вашого підприємства на ваших умовах. Але, думаю, ви забуваєте про загальний настрій, що зараз, певно, не на вашу користь. Враховуючи це, можете бути впевнені, що ваша пропозиція — три акції за одну — не залучить до вас достатньої кількості акціонерів, готових прийняти всі ваші умови, тобто, я б сказав, віддати вам повний контроль. Річ у тім, що вони тримаються думки, що контроль за підприємством має належати англійцям. І я, і Джонсон, мали можливість переконатися в цій тенденції, відтоді як стало відомо про придбання вами Чаринг-Крос. Більше того, проти вас вже утворилася певна опозиція в Метрополітен і Районній, можна навіть говорити про тенденцію до об’єднання проти вас. А, признатися, дотепер директори цих компаній аж ніяк не виявляли одне до одного яких-небудь дружніх почуттів.
Тут Джонсон сухо хмикнув.
— Тому, якщо ви не зумієте рухатися, виявляючи в цій справі необхідну обережність і такт на кожному кроці, — продовжував Стейн, — якщо ви не знайдете правильний підхід до правильних людей, діючи при цьому радше через англійських, а не американських посередників, ви, дуже ймовірно, увіпретеся в стіну.
— Цілком справедливо, — відповів Ковпервуд, який відмінно розумів, куди хилить Стейн: якщо вони візьмуть на себе обов’язок витягти для нього з вогню цей англійський каштан, вони зажадають не додаткової компенсації, — більше того, що він уже пропонує, навряд чи можна вимагати, — але радше якоїсь нової форми спільного з ним контролю. Або, якщо це не вийде, вони будуть домагатися міцних гарантій для своїх капіталовкладень і, цілком імовірно, рівних з ним можливостей у відповідності із вкладеним капіталом і з урахуванням поступового розширення проектованої мережі. Але як це можна організувати?
У цю мить він не знав відповіді, і, щоб з’ясувати власну думку для себе і їхню точку зору, обережно запитав:
— Саме у зв’язку із цим я і думав: чим, власне, я міг би зацікавити вас обох? Я бачу, що ви відмінно розумієте ситуацію, і, якщо ви готові співпрацювати зі мною в цій справі, я готовий робити все, аби забезпечити сприятливий настрій. Отже, крім цього обміну, — три акції за одну, — скажіть, що саме я міг би вам запропонувати? Яка приватна угода між нами трьома була б для вас бажаною?
Утім, подальша розмова була надто довгою і складною, щоб передавати її тут. Переважно йшлося про ту попередню роботу, яку належало виконати Стейну й Джонсону. І ця попередня робота, як вони пояснювали Ковпервуду, полягала насамперед у тому, щоб увести його у певні кола лондонського суспільства, позаяк без цього його суто фінансові справи навряд чи зрушаться з місця.
— В Англії, — казав Стейн, — успіху можна досягти завдяки заступництву й підтримці фінансових і суспільних кіл, ніж власними зусиллями окремих особистостей, якими б вони не були обдарованими. Якщо ви не прийняті у відомих колах, не користуєтеся їхньою прихильністю, рухатися вперед буде дуже складно. Ви розумієте мене?
— Цілком, — відповів Ковпервуд.
— І звісно, справа ніколи в жодній ситуації не вирішується просто за допомогою холодної і практичної угоди. Між партнерами завжди має бути порозуміння і повага. А це не вирішується миттю. І залежить це не тільки від рекомендацій, але й від особистих відносин як приватного, так і світського характеру. Вам розумієте мене?
— Цілком, — відповів Ковпервуд.
— Але передусім, потрібно чітке уявлення, на яку винагороду, окрім обміну акцій, можуть розраховувати ті, хто зроблять можливою таку суспільну підтримку для вас і вашої справи.
Поки Стейн говорив, Ковпервуд вільно сидів у кріслі і, хоча здавалося, що він слухає з розумінням, однак зіркий спостерігач, уважно придивившись до нього, помітив би, що його погляд став жорсткішим, а губи стислися щільніше. Він відмінно розумів, що, повчаючи його, Стейн демонструє йому свою поблажливість. Адже шляхетний лорд, безсумнівно, обізнаний про всі скандали, пов’язані з діяльністю Ковпервуда, а також і про те, що Ковпервуд не був прийнятий у вищому світі ні в Чикаґо, ні в Нью-Йорку. І хоча він тримався украй дипломатично і ввічливо, Ковпервуд почув голу суть цих пояснень: вони походили від людини, що має надійне становище у вищому світі, і звернені до людини, відринутої цим світом. Одначе Ковпервуд не відчував ні роздратування, ні обурення. Ба більше, його це навіть забавляло, тому що він почував себе господарем становища. Він може дати Стейну і його друзям те, чого ніхто інший не міг би їм дати.