— Так, так! З’явилися нарешті? Свині ви отакі! Ледарі! Розставляй тарілки! Розставляй же тарілки, говорять тобі! — Ці слова стосувалися офіціанта, який і так уже швидко й спритно їх розставляв.
— Розкладай срібло, чуєш! — кричав він іншому офіціантові, що розкладав срібло. — Та дивися, щоб не гримотіти в мене! От свиня!
Отут він схопив ніж і з поважним виглядом поклав його на те саме місце.
— Ні, ні, не так! — закричав він, звертаючись до офіціанта, що розставляв келихи. — Бовдур! І коли тільки ти навчишся робити як треба? Дивися!
І, піднявши келихи, він поставив їх так само, як вони стояли. Потім трохи відступив, оглянув стіл критичним поглядом, опустився на коліна, подивився, примружившись — і пересунув маленьку лікерну чарочку на тисячну дюйма.
Зрозуміло, що під час цієї пантоміми всі присутні (крім Ібрагіма, котрий просто дивився на все це, витріщивши очі) посміхалися або навіть сміялися, особливо коли клоун почав повторювати за метрдотелем і ходити за ним слідом, ледь не наступаючи йому на п’яти, а той робив вигляд, що нічого не помічає. Врешті метрдотель вийшов, і клоун пішов за ним, але, повернувшись, крикнув:
— Отаке! Змова! Отаке!
— Непогана вистава! — зауважив Ковпервуд, звертаючись до мадам Резштадт.
— Адже це Грелізан із «Трокадеро», найдотепніший клоун у Європі, — сказала вона.
— Невже! — вигукнула Меріголд, чия думка про мистецтво комедіанта одразу підвищилася, варто було їй довідатися, що він знаменитий.
Ейлін, яка спочатку побоювалась за успіх своєї витівки, тепер так і сяяла від задоволення. Оскільки Ковпервуд похвалив її винахідливість, а заразом і Толліфера, тепер усе, що витворяв Грелізан, здавалося їй забавним, хоча компанія й завмерла злякано, коли клоун, увійшовши з великою срібною мискою, наповненою чимось яскраво-червоним, схожим на суп з томатом, раптом спіткнувся й упав. У повітря здійнявся, обсипаючи гостей, рій блискучих жовтогарячих конфетті, вміло підкинутих рукою клоуна, — пролунали вигуки подиву, верещання і сміх.
Клоун знову кинувся до буфетної, цього разу, щоб принести в цукрових щипчиках однісіньку грінку; увесь обід він то зникав, то з’являвся, зі стурбованим виглядом випливаючи за офіціантами і передражнюючи кожний їхній рух.
На десерт було подано щось схоже на суфле в мушлях. Під верхньою стулкою мушлі кожний виявив крихітну повітряну кульку із сюрпризом усередині; проколовши її виделкою, Ковпервуд знайшов ключі Лондона; Ейлін — усміхненого месьє Ришара у поклоні з ножицями в руках; мадам Резштадт — маленьку земну кулю, де пунктиром була нанесена лінія, що відзначала всі відвідані нею міста; Ібрагім — малюсінького коня з шейхом верхи на ньому; Толліфер — колесо мініатюрної рулетки з покажчиком на нулі; Меріголд — жменю іграшкових чоловічків: воїна, короля, денді, художника й музиканта. Ця вигадка викликала багато сміху; після кави Грелізан відкланявся під загальні аплодисменти, усе захлопали, а Ковпервуд і мадам Резштадт навіть закричали: «Браво! Браво!»
— Чудово! — вигукнула мадам Резштадт. — Я неодмінно напишу йому.
Потім, опівночі, у театрі «Гран-гіньоль» вони дивилися, як прославлений Лялут зображає по черзі всіх знаменитостей дня. Після цього Толліфер запропонував відправитися до Сабіналя. І на світанку всі були впевнені, що ця ніч у Парижі була дивовижною.
Розділ 39
З усього цього Ковпервуд зробив висновок, що в Толліфері він знайшов людину навіть більш винахідливу, ніж він сподівався. Він просто талант, цей Толліфер. Варто трішки натякнути йому і, звісно, допомогти фінансово, і він створить навколо Ейлін ціле суспільство, у якому вона цілком може знайти втіху у випадку їхнього розлучення. Про це ще потрібно подумати. Адже, якщо Ейлін довідається про існування Береніс, вона, цілком імовірно, звернеться до Толліфера за порадою. І тоді доведеться відкупатися від обох. Оце так в халепу я вскочив! До того ж вихід Ейлін на світло суспільної сцени за майже постійної відсутності чоловіка спровокує розмови про те, де він проводить час, розмови, які врешті неминуче вкажуть в одному напрямі — Береніс. Мабуть, найкраще переконати Ейлін повернутися з ним до Нью-Йорка, а Толліфера залишити в Європі. Це на якийсь час позбавить його впливу, якого він, вочевидь, добився, і водночас попередить можливі плітки.
Виявилося, що Ейлін нічого не мала проти цієї поїздки. І на це були різноманітні причини. Вона побоювалася, що якщо вона відмовиться їхати, Ковпервуд візьме з собою іншу жінку або заведе когось в Нью-Йорку. Також ця поїздка мала справити сильне враження на Толліфера і його друзів. Адже ім’я Ковпервуда ніколи ще так не гриміло, і бути поруч із ним в якості визнаної дружини — неабияка відзнака. Але найбільше її цікавило, чи поїде за нею Толліфер, — адже ця поїздка може тривати півроку і навіть більше.