Вони продовжували уважно розглядати один одного.
— Скільки вам років, Лорна?
— Двадцять! — просто відповіла вона. — Вірніше, виповниться двадцять у листопаді.
Запала тиша, повна значення. Очі сказали все, що можуть сказати очі. Ще декілька секунд — і Ковпервуд просто поманив її пальцем. Вона піднялася, швидко, наче танцюючи, підійшла до нього і кинулася в його обійми.
— Яка краса! — сказав він. — І прийшла до мене от так... чарівно...
Розділ 41
Коли наступного дня опівдні Ковпервуд розстався з Лорною, в його думках царювало сум’яття. Хоча напередодні його охопив жар, який і дотепер володів усіма фібрами його душі й усіма почуттями, він не забув про Береніс. Але як описати його стан? Чи можна припустити, що вогонь, який ніщо не стримує, не спалить будинок. Проте за цих обставин сил, які б стримували або хоча б могли стримувати Ковпервуда або Лорну від того, щоб віддатися чуттєвому потягу, не було. Одначе коли вона залишила його й пішла до театру, думки Ковпервуда повернулися у своє звичайне річище, і він задумався над аномальністю цієї ситуації одночасного існування в його житті Береніс і Лорни. Цілих вісім років його мучило жадання Береніс і водночас думка про її недосяжність, а останнім часом був увесь у владі її фізичної й духовної краси. І однак він дозволив цій менш витонченій, хоча справді чарівній силі іншої жінки затьмарити і навіть тимчасово витіснити все це з його душі.
Залишившись один у своїй кімнаті, Ковпервуд запитав себе, чи є в цьому його провина. Адже він не шукав цієї спокуси, вона сама прийшла до нього, і так несподівано. Крім того, йому завжди була притаманна схильність і навіть потреба різноманітності вражень, переживань, джерел досвіду. Правда, він говорив Береніс у дні свого найвищого захоплення нею, і багато разів потім, що в ній втілене все омріяне впродовж його життя. І, власне, так він думав і зараз. І одначе тепер з’явилася ця невідпорна і переможна сила в особі Лорни, з властивими їй таємничими, владними чарами нового й незвіданого, з усім, що обіцяє жіноча молодість і краса.
Її зрадницька влада, говорив собі Ковпервуд, мабуть, краще за все пояснюється тим, що ця влада була сильніше людини і її намірів. Вона прийшла, запаливши жар у крові і зробила свою справу. Так було в нього з Береніс, а тепер так само вийшло з Лорною Меріс. Але одне Ковпервуд чітко розумів навіть зараз: захоплення Лорною ніколи не зможе перевищити його любов до Береніс. Вони були різними, він це усвідомлював і відчував. Різниця була як у їхніх характерах, так і в складу розуму і настановах. Майже однолітка Береніс, Лорна мала значно ширший і важчий життєвий досвід і задовольнялася тим, що могла здобути за допомогою її фізичної і суто чуттєвої вроди: славою, дарунками й оплесками, якими нагороджує публіка звабну й пристрасну танцівницю.
Темперамент і склад розуму Береніс був зовсім інший і відповідно зовсім інші запити: ширші, багатші, вони були продуктом суспільного й естетичного розвитку почуттів, який увібрав в себе впливи інших людей і країн. Як і Ковпервуд, вона насамперед керувалася розумом і художнім чуттям. Звідси та невимушеність і витонченість, з якою вона увійшла в атмосферу, звичаї і соціальні норми Англії. Вочевидь, попри всю жвавість Лорни і її хвилюючу чуттєву принадність, чарівність Береніс, її влада над Ковпервудом були, безсумнівно, глибше, міцніше. Іншими словами, її амбіції, бажання сприймалися як більш значущі. І коли Лорна піде з його життя — хоча Ковпервуду не хотілося зараз думати про це, — Береніс продовжуватиме займати в ньому своє місце.
Але ж, якщо віддати собі звіт, незрозуміло, як все це примирити? Чи зможе він приховати цей зв’язок, який йому зовсім не хочеться одразу обривати? І якщо Береніс довідається про це, що переконливого він знайде у відповідь? Він думав про це, коли голився перед дзеркалом, приймав ванну й одягався, але так і на знайшов виходу.
Побувавши в театрі на виставі, Ковпервуд зрозумів, що Лорна Меріс не стільки талановита, скільки модна танцівниця — з тих, що кілька років блищать на сцені, а потім, при нагоді, виходять заміж за багатого чоловіка. Але зараз, дивлячись, як вона виконує танець клоуна, у широких шовкових шароварах і рукавичках з довгими пальцями, він знаходив її дуже звабною. У світлі прожекторів, що відкидають гігантські тіні, під акомпанемент вигадливої музики, вона співала й танцювала, зображуючи злого духа, який схопить тебе, якщо не вбережешся. Далі був танець язичеської жриці. У короткій туніці з білого шифону, що так вигідно підкреслювала красу її оголених рук і ніг, у вихрі обсипаного золотою пудрою волосся, перед ним була несамовита вакханка. А в наступному танці Лорна стала безневинною дівчиною, яка страшенно налякана і намагається зникнути від переслідувачів, що невблаганно насуваються на неї. Танцівницю викликали стільки раз, що дирекція змушена була втрутитися, аби зупинити її виходи на біс. Пізніше в Нью-Йорку вона прикрашала собою весь літній сезон, ставши символом любовного настрою міста.