Це була явна пропозиція дружби, і Береніс вирішила витягти із цього все, що можна. Можливо навіть, що це початок флірту, — думка про таку можливість з’явилася в Береніс відтоді, як вона довідалася, що Стейн — хазяїн маєтку, де вони житимуть, і, можливо, майбутній партнер Ковпервуда. Коли він пішов, вона замріялася, викликаючи в пам’яті його високу струнку фігуру, бездоганний літній вовняний костюм, гарне обличчя, руки, очі. Його зовнішній вигляд, хода, манера триматися — все було повно шарму.
Але він зв’язаний діловими відносинами з Ковпервудом. І потім це фальшиве становище, у якому перебувають вона і її мати. Адже він може здогадатися! Він не полковник Гоксбері й не Артур Тевісток, яких легко провести, як і всіх цих сільських священиків і старих дів. Це так само безсумнівно, як і те, що ні її, ні Ковпервуда не вдалося б у такому разі обдурити. Якщо зараз дати Стейну хоч найменший привід до флірту, він, мабуть, поведеться з нею, як з жінкою певного типу, якою вона, власне, і є, — однією з тих, ким можна поповнити перелік своїх перемог, зовсім і не думаючи про шлюб. Вона надто прив’язана до Ковпервуда й надто зацікавлена в його майбутньому, тож вона навіть думки не допускає про таку зраду. Це було б для нього занадто тяжким ударом. І, мабуть, він жорстоко відплатив би їй. Вона навіть задумалася, чи розумно взагалі зустрічатися зі Стейном.
Одначе одного серпневого ранку, коли вона, немов Нарцис, любувалася собою в дзеркалі, їй принесли лист від Стейна. Його грум із двома кіньми вже перебуває на шляху в Прайорс-Коув, сам він теж виїжджає з Парижа й хотів би, якщо вона дозволить, приїхати разом з ними. Береніс відповіла короткою запискою: зрозуміло, її матінка і вона сама будуть раді його бачити. При цьому Береніс відчула себе настільки схвильованою, що мимоволі задумалася і згадала про Ковпервуда, який саме в цей час насолоджувався чарами Лорни Меріс.
Стейн, хоч і поступався Ковпервуду проникливістю як фінансист, у царині почуттів був йому гідним суперником. Коли він по-справжньому кимось цікавився, він ставав настійливим і винахідливим. Він любив гарних жінок і, якими б справами не були зайняті його думки, завжди шукав усе нових і нових пригод. Побачивши Береніс, він одразу відчув приплив пристрасті. Він думав про неї, що перебувала у цьому чудесному куточку, одна з матір’ю, як про гідний об’єкт для його палких почуттів, однак, пам’ятаючи про Ковпервуда, розумів, що слід діяти обережно. Одначе, оскільки Ковпервуд жодного разу не згадав, що є опікуном Береніс, а вона живе зараз тут, у його будинку, то чому б йому, власникові маєтку, не навідуватися до неї й надалі, принаймні доти, доки він не дізнається більше? Отже, коли прийшов час їхати з Парижа, Стейн із задоволенням зібрався в дорогу, вирішивши якомога краще скористатися цим випадком.
Зі свого боку Береніс теж приготувалася до зустрічі. Вона надягла свою улюблену блідо-зелену сукню, поводилася менш офіційно і набагато грайливіше, ніж минулого разу. Чи гарно він провів час у Франції? Який кінь переміг — гніда з білою плямою навколо ока або більша воронá з білими ногами? Перемогла воронá. Стейн виграв приз у дванадцять тисяч франків, а заразом і декілька парі, — загалом тридцять п’ять тисяч франків.
— Досить, по-моєму, щоб перетворити на аристократів цілу родину французьких бідняків, — весело зауважила Береніс.
— Що ж, французи народ ощадливий, — сказав Стейн. — З такою сумою якийсь французький селянин цілком міг би вийти в аристократи, та й наш теж. У Шотландії, звідки походять деякі предки мого батька, схоже, це стало основою отримання графського титулу. — Він задумливо посміхнувся. — Перший граф Стейн, — додав він, — починав з меншими грошима.
— А от нинішній виграє стільки ж за одні перегони!
— Що ж, цього разу — так, але не завжди. Минулого разу перегони обійшлися мені вдвічі дорожче.
Вони сиділи на палубі плавучого будиночка і чекали, поки їм подадуть чай. Повз пропливла плоскодонка з веселою компанією, і Стейн запитав Береніс, чи каталася вона в його відсутність на байдарках або на човнах, — адже їх скільки завгодно на його човновій станції.