— Дозвольте сказати вам, що ваш блискучий розум і щиросердечна чуйність не поступаються вашій красі.
І Береніс, незважаючи на смутний настрій, весело махнула рукою.
— Чому б і ні? Ви думаєте, я нездатна прийняти те, чого не заслуговую?
Вона цікавила Стейна все більше й більше, і тому він схильний був думати, що стосунки між Береніс і її опікуном — цілком нормальні. Адже Ковпервуду, мабуть, вже п’ятдесят п’ять, а то й шістдесят. А Береніс виглядає не старше вісімнадцяти-дев’ятнадцяти. Можливо, вона його незаконна дочка. З іншого боку, цілком можливо, що її молодість і краса зачарували Ковпервуда, і, осипаючи матір і дочку подарунками й усілякими знаками уваги, він попросту домагається прихильності Береніс. Спостерігаючи за місіс Картер, Стейн відчув якийсь неясний сумнів. Безумовно, вона дійсно рідна мати Береніс, вони так схожі одна на одну. І все-таки Стейн дивувався. Але зараз йому найбільше на світі хотілося відвезти Береніс у Трігезал, і, обмірковуючи, як це зробити, він сказав:
— Одне скажу вам, міс Флемінг: вас можна поздоровити з таким опікуном. На мій погляд, він — видатна, чудова людина.
— Так, це вірно, — відповіла Береніс. — Як цікаво, що ви тепер його компаньйон або, здається, збираєтеся стати компаньйоном.
— До речі, — запитав Стейн, — ви не знаєте, коли містер Ковпервуд повертається з Америки?
— Останній лист ми одержали від нього з Бостона, — відповіла вона. — І він пише про багато роботи в Чикаґо й в інших місцях. Справді, я не знаю, коли він може повернутися.
— Коли він приїде, я, сподіваюся, буду мати щастя бачити вас усіх у себе, — сказав Стейн. — Але ми так і не домовилися відносно Трігезала. Невже так обов’язково чекати повернення містера Ковпервуда?
— Думаю, що так, у всякому разі тижня три-чотири доведеться почекати. Мама негарно себе почуває, і їй хочеться посидіти тут у тиші й відпочити.
Вона підбадьорливо посміхнулася Стейну, але водночас подумала, що якщо Ковпервуд повернеться або навіть просто якщо написати або телеграфувати йому, усе влаштується. Їй самій дуже хотілося прийняти запрошення. До того ж її дружба зі Стейном, яку Ковпервуд заздалегідь схвалив, хоч вона й зав’язалася в його відсутність, мабуть, навіть допоможе йому вести справи із цим англійцем. Треба зараз же написати Ковпервуду.
— Але тижня через три ви зможете приїхати? — запитав Стейн.
— Я впевнена в цьому. І поїздка буде надзвичайно приємною для всіх нас.
І Стейн прийняв цю двозначну обіцянку як велику приємність. Адже, очевидно, що ця юна красуня-американка не має потреби ні в ньому, ні в Трігезалі, ні в його титулованих зв’язках. Вона була по-справжньому самостійною особистістю, і її належало приймати такою, якою вона є.
Розділ 44
Хоча Береніс була далеко не впевнена щодо того, чи розумно продовжувати дружбу зі Стейном, її розвитку почасти сприяв сам Ковпервуд своєю затримкою. Він уже повідомив — хоч насправді причиною цьому була Лорна, — що до завершення президентських виборів не зможе повернутися в Лондон. Якщо ж, завбачливо додав він, йому доведеться затриматися надовго, він викличе Береніс до себе в Нью-Йорк або в Чикаґо.
Хоч такий лист наводив на міркування, проте не викликав ніяких підозр. І, мабуть, нічого б не сталося, якби не газетна вирізка, надіслана Ейлін і отримана Береніс приблизно через тиждень після її розмови зі Стейном. Якось вранці, розбираючи пошту у східній спальні котеджу, Береніс побачила простий конверт, адресований на її нью-йоркську квартиру і пересланий у Прайорс-Коув. У ньому виявилося кілька зображень, а також опис Лорни Меріс, і газетна вирізка зі статтею з «Таун топікс». У статті йшлося:
«У всьому місті тільки й говорять, що про всесвітньо відомого архімільйонера і його останнє захоплення, одну з найпопулярніших танцівниць сезону. За чутками, історія украй романтична. Як подейкують, цей джентльмен, що прославився своїми успіхами на фінансовій ниві в якімсь місті на Середньому Заході, а також своєю схильністю до молодих і гарних дівчат, зустрів в одному з віддалених міст нашої країни найвродливішу і нині найвідомішу служницю Терпсихори, зірку сезону, і нібито одержав над нею миттєву перемогу. Хоча цей меценат відомий своїм багатством і екстравагантними витратами та подарунками тим, кому пощастило привернути його увагу, він не став вимагати від неї, щоб балерина пішла зі сцени й поїхала услід за ним у Європу, звідки сам він недавно повернувся в пошуках капіталів для задуманої їм справи, а, мабуть, навпаки: через свою закоханість він вирішив залишитися тут. Європа кличе його, але найбільше у його житті фінансове підприємство може почекати, аби він міг поніжитися у світлі нещодавно відкритої їм зірки. Даремно франти в шовкових циліндрах юрбляться біля артистичних під’їздів, — приватний автомобіль миттєво уносить її до таких насолод, про які ми можемо тільки здогадуватися. У всіх клубах, ресторанах, барах тільки говорять про цей роман. Чим він закінчиться — сказати важко, але безумовно Європу не можна змушувати чекати нескінченно.