На додачу до цього настрій Ковпервуда затьмарювала ще одна обставина. Зовсім неочікувано дуже серйозно занедужала Керолайн Хенд. З усіх попередниць Береніс Керолайн була йому найбільш близька. Вона й дотепер писала йому дружні, дотепні листи, запевняла його у своїй незмінній відданості і бажала йому успіху в його лондонському підприємстві. А тепер він одержав від неї коротеньку записку: Керолайн повідомляла, що їй мають зробити операцію апендициту. Їй хотілося побачити його хоча б на годину-дві. Їй так багато потрібно сказати йому. І оскільки він в Америці, то, можливо, він зможе приїхати. Відчуваючи, що це його обов’язок, Ковпервуд вирішив поїхати до Чикаґо й побачитися з нею.
Досі Ковпервуду ще ніколи в житті не доводилося сидіти у постелі якоїсь зі своїх коханих навіть при дріб’язковому захворюванні. Його в таких випадках не запрошували: усі його скороминущі романи були завжди пронизані відчуттям молодості, веселощів, краси. А тепер, приїхавши до Чикаґо й побачивши Керрі (так він називав Керолайн), що страждає від нестерпного болю, — її повинні були от-от відправити в лікарню, — він мимоволі задумався над тлінністю людського існування. Однією з причин, чому Керолайн попросила його приїхати, було також те, що вона хотіла з ним порадитися. Бо, якщо все скінчиться не дуже добре, сказала вона доволі бадьоро, вона просила його виконати одне її бажання. Вона мала в Колорадо сестру з двома дітьми, яку дуже любила, і хотіла перевести на її ім’я деякі облігації. Свого часу сам Ковпервуд порадив їй придбати ці облігації, і тепер вони лежали на її ім’я в його нью-йоркському банку.
Він поспішив перетворити на жарт її побоювання про смерть — адже він старше її на двадцять п’ять років, — але про себе він подумав, що все можливо. Звісно, вона може вмерти, як можуть померти і Лорна, і Береніс, і будь-хто. І насправді наскільки марною є боротьба, в яку він уступив у свої шістдесят років мало не з юнацьким ентузіазмом, а от Керолайн, у тридцять п’ять, страшиться того, що дуже скоро, можливо, для неї все скінчиться. Дивно. І сумно.
Одначе побоювання Керолайн справдилися, і вона померла за дві доби після того, як її привезли в лікарню. Почувши про її смерть, Ковпервуд розсудив негайно поїхати з Чикаґо, оскільки все місто знало, що вона була його коханкою. Однак перед від’їздом він послав за одним зі своїх чиказьких адвокатів і докладно пояснив йому, що і як потрібно зробити.
І все-таки смерть Керолайн не виходила в нього з голови. Ця жінка була настільки живою, мужньою, дотепною, навіть коли вона їхала до лікарні. Останнє, що вона сказала, коли він пошкодував, що не зможе поїхати з нею:
— Ти ж знаєш мене, Френку. Я сама собі найкращий акомпаніатор. Тільки не від’їжджай, поки я не повернуся. Мене ще вистачить на кілька дуетів.
Але вона не повернулася. А з нею назавжди пішли і його найкращі чиказькі спогади, — про час, коли він вів свою епічну боротьбу й уривав вільну хвилинку, щоб побачитися з нею. І от Керолайн не стало. Ейлін теж, по суті, пішла з його життя, хоча вона начебто й поруч. Пішла й Гейґенін, і Стефані Плейто, і інші. А він живе. Скільки йому ще залишилося? І його раптом охопило нестримне бажання повернутися до Береніс.
Розділ 46
Одначе відскіпатися від Лорни виявилося не так уже й легко. Як і Береніс, чи Арлет Вейн, чи Керолайн Хенд, чи будь-хто з багатьох його минулих чарівних подруг, Лорна була не позбавлена хитрощів. І мати своїм шанувальником видатного Ковпервуда надто лестило їй, щоб відпустити його без боротьби.
— Довго ти збираєшся бути в Лондоні? Ти часто мені писатимеш? Хіба ти не повернешся до Різдва? Або хоча б до лютого? Знаєш, уже вирішено, що ми залишаємося в Нью-Йорку на всю зиму. Кажуть навіть, начебто після цього ми поїдемо до Лондона. Ти зрадієш, якщо я приїду?
Вона сиділа в нього на колінах і шепотіла йому на вухо. Вона додавала, що, якщо приїде до Лондона, то не набридатиме йому там, як і тут у Нью-Йорку, адже вона розуміє: Ейлін, і там у нього стільки справ.