Массон сказав, що треба негайно розшукати лікаря — він неділю завше проводить на плато. Раймон згоджувався піти. Але тільки-но починав він говорити, у нього булькала в роті кров, що витікала з рани. Підтримуючи його, ми досить швидко дісталися до халупчини. Раймон сказав, що рани в нього неглибокі, і він може дійти. Вони пішли з Массоном, а я почав пояснювати жінкам, що сталося. Пані Массон плакала, а Марі слухала оповідь уся бліда. Мені набридло пояснювати, я замовк і почав курити, дивлячись на море.
Десь о пів на другу повернулися Раймон з Массоном. Рука в Раймона була перев'язана, кутик рота заліплений пластирем. Лікар запевнив, що це дрібниці, і все-таки вигляд у Раймона був похмурий. Массон намагався його звеселити, але він не озивався. Потім сказав, що спуститься до моря. Я спитав, куди він іде, ми з Массоном підемо разом із ним. Він розізлився і вилаяв нас. Массон сказав — не треба йому перечити. Але я все-таки пішов з Раймоном.Ми довго йшли пляжем. Сонце пекло немилосердно. Світло його дробилося на піску і на морській гладіні. Мені здавалося, Раймон знає, куди йде, але, мабуть, я помилявся. Аж у самому кінці пляжу ми набрели на джерельце, що сочилося з піску за високою скелею. І там ми побачили обох наших арабів. Вони лежали в своїх заяложених синіх робах. На око обидва були спокійні й майже задоволені. Той, хто штрикнув Раймона ножем, мовчки дивився на нього. Другий дмухав в очеретяну со -пілку, він скоса на нас зиркав і без кінця повторював три ноти, які вдавалося зіграти на цьому інструменті.
Кругом було тільки сонце й тиша, дзюрчання струмка і ці три ноти. Раймон поліз у кишеню по револьвер, але його ворог не ворухнувся, і вони мовчки дивилися одне на одного. Я помітив, що в сопілкаря пальці на ногах розчепірені. Раймон, не спускаючи очей з супротивника, спитав у мене:
«Уколошкати його?» Я подумав — коли я почну його відмовляти, Раймон осатаніє ще дужче і вже напевне вистрілить. І я лише сказав:
— Він же ще й словом не озвався. Негоже в такому разі стріляти.
І знов були спека і тиша, дзюркотіла вода і грала сопілка. Потім Раймон сказав:
— Ну, так я вилаю його гарненько, а як він огризнеться, то уколошкаю його. Я відповів:
— Ну що ж. Але якщо він не вихопить ножа, тобі не слід стріляти.
Раймон уже почав лютішати. Сопілка все не вгавала, але обидва араби пантрували за кожним Раймоновим рухом.
— Ні, — сказав я Раймонові. — Зійдися з ним рукопаш, а револьвер віддай мені. Якщо другий утрутиться або перший добуде ножа, я вистрілю.
Раймон віддав мені револьвера, метал сяйнув на сонці. Але ми ще не рухались, наче весь світ заціпенів і скував нас. Ми з арабами дивились одне на одного пильно. Все завмерло: і море, і пісок, і сонце, і сопілка, і джерело. В цю хвилину я подумав: доведеться чи не доведеться стріляти? Аж раптом араби почали задкувати, задкувати й шаснули за скелю. Тоді ми з Раймоном повернули назад. Раймонові ніби полегшало, і він усе примовляв, що пора їхати додому.
Я провів його до Массонової хижки, і, поки він піднімався дерев'яними сходами, я стояв унизу під палючим сонцем. У голові в мене гуло від спеки; мені несила було підніматися сходами і знов розмовляти з жінками. Але сонце так пекло, що важко було стовбичити під вогненним сліпучим дощем, що падав з неба. Чекати тут або пройтись, чи не все одно?
І скоро я вернувся на пляж, і рушив його косою. Кругом було все те саме пурпурове роїння. На пісок набігали дрібні хвильки, як ніби чувся швидкий приглушений подих моря. Я брів знічев'я до скель і відчував, що чоло у мене пашить від сонця. Спека давила на голову, на плечі і заважала рухатися вперед. Щоразу, як моє лице обдавало жаром, я зціплював зуби, стискував кулаки в кишенях штанів, увесь напружувався, аби подолати сонце й хмільне запаморочення, яке воно насилало на мене. Наче шаблі, різали мені очі сонячні блищики, відбиваючись від піску, від вибіленої морем мушлі чи від якоїсь склянки, і в мене од болю стискалися щелепи. Я йшов довго.
Удалині забовваніла темна брила скелі, оповита сліпучим ореолом світла й морських бризок. Я згадав про холодне джерело за скелею. Мені захотілося знову почути його дзюрчання, втекти від сонця, від усього гніту, від жіночих сліз і нарешті в затінку відпочити. Але коли я підійшов ближче, то побачив, що Раймонів ворог вернувся.