— Бачте, мені і самому було дуже важко. Отож я нічого не бачив. Мені важко було, і я нікого не помічав. Я навіть зомлів. Отож я не міг бачити пана Мерсо.
Прокурор запитав, чи бачив він принаймні, щоб я плакав. Перес відповів, що ні, не бачив. І прокурор докинув:
— Панам присяжним слід врахувати цю обставину. Але тут мій оборонець скипів. Він спитав у Переса, і, як мені здалося, занадто підвищеним тоном:
— А ви бачили, щоб він не плакав? Перес відповів:
— Ні.
В залі засміялись. А мій адвокат, відкидаючи широкий рукав своєї мантії, сказав:
— Ось характер цього процесу. Все — правда, і ні в чому нема правди!
Прокурор, скам'янівши, тицяв олівцем у написи на наклейках судових течок.
Оголошено п'ятихвилинну перерву, і адвокат устиг сказати мені, що все йде добре, а після перерви викликано Селе-ста — свідка з боку захисту. Тобто з мого боку. Селест крутив у руках панаму і раз у раз скидав на мене оком. На ньому був новий костюм, той самий, в якому він іноді, в неділю, ходив зі мною на іподром. Але, мабуть, комірця він не зміг пристебнути — комір сорочки був сколотий мідною запонкою, що ясно виднілася біля шиї. Селеста запитали, чи я був його клієнтом, і він сказав:
— Не тільки клієнтом, але й другом.
Запитали, що він думає про мене, і він відповів, що я був людиною. А що він розуміє під цим? Він відповів, що всім відоме значення цього слова. А чи помічав він, що я замкнутої вдачі, але Селест визнав лише те, що я не любив молоти язиком аби молоти. Прокурор спитав у нього, чи я акуратно платив за харчування. Селест засміявся і заявив:
— Про такі дрібниці і говорити не варто. Ще його запитали, що він думає про мій злочин. Він
поклав тоді руки на бар'єр, і видно було, що він заздалегідь
приготувався до відповіді. Він сказав:
— По-моєму, це нещастя. А що таке нещастя — відомо. Перед ним усі беззахисні. Так ось, по-моєму, це нещастя!
Він хотів продовжити промову, але голова суду сказав:
«Гаразд, досить!» і подякував йому. Селест усе стояв, як видно, він розгубився. Але, схаменувшись, заявив, що хоче ще дещо сказати. Його попросили говорити коротше. І він ще раз повторив, що це було нещастя. А голова сказав:
— Авжеж, звісна річ. Але на те ми й тут, щоб таке нещастя судити. Дякуємо вам.
Одначе Селест, вичерпавши в своїх свідченнях усе, що йому підказували його життєвий досвід і його добра воля, не йшов. Він повернувся до мене, і мені здалося, що очі в нього блищать від сліз, а губи сіпаються. Він нібито питав у мене, чим ще він може мені підсобити. Я не сказав нічого, не ворухнувся, але вперше в житті мені захотілося обійняти чоловіка. Голова повторив, що свідок може бути вільний. Селест відійшов і сів у залі. Він просидів там аж до кінця засідання: нахилившись уперед і впираючись ліктями в коліна, він тримав у руках свою панаму і пильно слухав усе, що мовилося. Ввійшла Марі. Вона наділа цього разу капелюшка і, як колись, була гарна. Правда, з розпущеними косами вона мені більше подобалася. З того місця, де я був, мені добре було видно обриси її маленьких груденят, трохи відкопилена нижня губка. Марі, очевидно, дуже хвилювалася. її зразу ж запитали, чи давно вона знайома зі мною. Вона сказала — відтоді, як працювала в нашій конторі. Голова побажав довідатися, які між нами стосунки. Марі сказала, що вона моя подруга. А на подальше запитання відповіла:
так, ми справді мали побратися. Прокурор, що гортав матеріали справи, підшиті в теку, раптом запитав, коли ми зійшлися. Марі вказала дату. Прокурор зауважив з байдужою міною, що, за його підрахунками, це сталося на другий день по смерті моєї матері. Потім ущипливо сказав, що йому б не хотілося вдаватися в подробиці такої дражливої обставини і йому зрозуміла сором'язливість Марі, але (голос його зміцнів) обов'язок вимагає від нього піднятися вище умовностей. А тому він просить свідчицю коротко повідомити, як ми з нею провели той день. Марі не хотіла говорити, але прокурор наполягав, і вона розповіла, як ми купалися, як ходили в кіно і як після сеансу прийшли до мене додому. Прокурор сказав, що на підставі свідчень Марі на попередньому слідстві він довідався про програми кінотеатрів того дня. Він додав, що Марі, мабуть, сама скаже зараз, який фільм ішов тоді. Майже нечутним голосом вона і справді сказала, що ми з нею дивилися фільм за участю Фернанделя. Коли вона замовкла, в залі запанувала мертва тиша. Тут прокурор підвівся, суворий, поважний, і голосом, що здався мені по-справжньому схвильованим, відрубав, показуючи на мене пальцем: