Його батько видерся драбиною та став навпроти графа Варфоломія у дверях. Варфоломій простягнув йому свій меч руків’ям уперед на знак того, що він готовий підкоритися. Персі взяв зброю, і його люди знову загулюкали.
Коли галас стихнув, Вільям почув, як Варфоломій запитує:
— Навіщо ти зробив це?
Батько відповів:
— Ти задумав зрадити короля.
Варфоломій був приголомшений тим, що Гамлеєві це відомо, і його обличчя перекосилося. Вільям затамував подих, чекаючи, чи Варфоломій, у розпачу від поразки, визнає свою провину перед усіма присутніми. Але той, зберігаючи самовладання, випростався й сказав:
— Я захищатиму свою честь не тут, а перед королем.
Батько кивнув.
— Як забажаєш. Накажи своїм людям скласти зброю та забиратися геть із замку.
Граф пробурмотів команду своїм лицарям, і ті стали по одному підходити до старшого Гамлея та складати зброю до його ніг. Це тішило Вільяма. Він гордовито спостерігав за тим, як його батько упокорив усіх. Той тим часом звернувся до одного з лицарів:
— Зловіть усіх коней і поприв’язуйте. Хай хтось обійде подвір’я та збере зброю загиблих і поранених.
Зброя та коні переможених належали переможцеві: Варфоломієві лицарі повернуться додому беззбройні та пішки. Люди Гамлеїв спустошать також і запаси замку. Усі трофеї вони завантажать на коней і повезуть у Гамлей — селище, що дало ім’я їхній родині. Батько покликав іншого лицаря та сказав:
— Знайди кухарів і накажи приготувати обід. Решту слуг прожени.
Після битви всі зголодніли, тож тепер мав бути бенкет. Перш ніж військо рушить додому, воїни добряче прикладуться до найкращих харчів і вин графа Варфоломія.
Тут лицарі, що стояли поруч із батьком і Варфоломієм, розступилися, й урочисто ввійшла мати.
Поруч із кремезними воїнами вона здавалася крихітною, але коли зняла хустку, що закривала її обличчя, ті, хто не бачив її досі, відсахнулися, — як завжди чинили люди, вражені її потворністю. Вона подивилася на батька.
— Це велика перемога, — задоволено мовила мати.
Вільям хотів нагадати, що успіхом вони завдячують його вмілим діям, але прикусив язика. Натомість батько вступився за нього.
— Це Вільям дав нам змогу зайти в замок.
Мати розвернулася до нього, і Вільям уже чекав, що та привітає і його.
— Он як? — спитала вона натомість.
— Так, — сказав батько. — Хлопець чудово впорався.
Мати кивнула.
— Так, напевне, — визнала вона.
Її слова зігріли Вільямове серце, і він дурнувато всміхнувся.
Вона подивилася на графа Варфоломія та сказала:
— Граф має вклонитися мені.
— Ні, — відповів той.
Мати наказала:
— Приведи його доньку.
Вільям подивився навколо. На якийсь час він і забув про Алієну. Він вдивився в обличчя слуг і дітей і негайно побачив її. Вона стояла поруч із Метью, жінкуватим домоправителем. Вільям пішов до неї, схопив за руку та привів до матері. Метью подався за ними.
Мати сказала:
— Відріжте їй вуха.
Алієна закричала, а Вільям відчув дивне ворушіння в крижах.
Варфоломієве обличчя посірішало.
— Ти обіцяв не чіпати її, якщо я підкорюся, — звернувся він до Гамлея-старшого. — Ти присягнувся.
Мати одповіла:
— Протекція наша буде така сама остаточна, як і твоє підкорення.
«Розумно», — подумав Вільям. Але Варфоломій однаково дивився з викликом.
Вільям подумав, кому мати доручить відрізати Алієнині вуха. Може, вона обере його? Від цієї думки він розпалився ще більше.
Мати звернулася до Варфоломія:
— На коліна.
Варфоломій повільно став на одне коліно та схилив голову. Вільям відчув легке розчарування.
Мати підвищила голос.
— Уздріть! — прокричала вона. — І не забувайте, що спіткало людину, яка завдала образи Гамлеям!
Вона зверхньо обвела всіх поглядом, і гордість заповнила Вільямове серце. Честь сім’ї відновлено.
Мати відійшла й наперед виступив батько.
— Заберіть графа в опочивальню, — сказав він. — І пильнуйте його.
Варфоломій підвівся на ноги. Батько звернувся до Вільяма: