Елена розстелила на підлозі свіжу солому, а Джек розпалив вогнище кресалом, яке завжди носив із собою. Коли інші не чули, Джек спитав матір, чому пріор не найняв Тома, коли в монастирі було багато роботи.
— Думаю, він хоче заощадити гроші, поки церква ще зовсім не завалилася, — сказала вона. — Тоді йому точно довелося б її відбудовувати, а поки що вони можуть нею користуватися і без однієї вежі.
Коли почало сутеніти, в гостьовий будинок прийшов робітник із кухні з казаном юшки та хлібиною в людський зріст завдовжки — і все це тільки для них.
Юшка була зварена з овочів, трав і м’ясних кісток, а на поверхні плавали плями жиру. Хліб був кінський, спечений із суміші зернових — жита, ячменю та вівса, із сухим горохом і квасолею. Альфред сказав, що то найдешевший хліб, але Джекові, який уже кілька днів не бачив жодного, і такий здавався смачним. Джек їв, аж доки в нього заболів живіт. Альфред їв, доки нічого не залишилося.
Коли вони сиділи біля вогнища й намагалися перетравити з’їдене, Джек спитав Альфреда:
— А чому завалилася вежа?
— Мабуть, блискавка вдарила, — сказав Альфред. — А може, займання було.
— Але ж там нема чому горіти, — зауважив Джек. — Вона кам’яна.
— А дах — не кам’яний, дурнику, — зневажливо відповів Альфред. — Дах роблять з дерева.
Джек на хвилинку замислився.
— А коли горить дах, будівля завжди падає?
Альфред знизав плечима.
— Буває.
Деякий час вони сиділи мовчки. Том і Джекова мати про щось тихо розмовляли по той бік вогнища. Джек сказав:
— Дивина якась із малюком.
— Що дивного? — спитав Альфред по хвилі мовчання.
— Ваш малюк загубився в лісі, за багато миль звідси, а в монастирі чомусь теж немовля.
Ані Альфред, ані Марта, схоже, не звернули жодної уваги на такий збіг, і скоро Джек забув про це.
Ченці пішли спати одразу по вечері. Скромним гостям свічки не давали, тому вся родина просто сиділа й дивилася на вогонь, доки той згаснув, а потім почала влягатися на солому.
Джек не спав і міркував. Йому спало на думку, що, якби собор згорів тієї ночі, всі їхні труднощі зникли б. Пріор найняв би Тома відбудовувати церкву, вони жили б у цій гарній хаті й завжди їли б м’ясну юшку з кінським хлібом.
Хлопець подумав, що на місці Тома він сам підпалив би церкву. Потай вийшов би, коли всі поснуть, пробрався б у церкву, запалив вогонь кресалом, потихеньку повернувся, поки той розгоряється, і прикинувся б, що спить, коли хтось здійняв би тривогу. А коли всі почали б носити відра, щоб залити полум’я водою — як біля стайні в замку графа Варфоломія, — він би також доєднався до них, немов бажаючи загасити пожежу не менше за інших.
Альфред із Мартою спали — Джек розумів це з їхнього дихання. Том з Еленою робили під накидкою те саме, що завжди (Альфред казав, що це зветься «штрикатись»), а потім також заснули. Не схоже було, що Том прокинеться й підпалить собор.
Що він мав робити? І далі волочитися дорогами, доки всі вони помруть з голоду?
Усі, крім Джека, спали — він чув їхнє повільне ритмічне дихання, яке свідчило про міцний сон, — аж раптом зрозумів, що сам може підпалити собор.
Його серце зайшлося од страху від самої думки про це.
Він мав би встати дуже тихо. Напевне, він зможе відсунути засув і вийти надвір так, щоб нікого не розбудити. Двері собору можуть бути зачинені, але туди, мабуть, можна пролізти, особливо, коли ти малий.
Усередині треба буде видертися під дах. За два тижні поруч із Томом він багато дізнався. Той постійно говорив про будівлі, хоч і здебільшого звертався до Альфреда, якого ця тема мало цікавила, на відміну від Джека. Зокрема він дізнався, що в стінах великих церков будували сходи, щоб дістатися нагору в разі, якщо знадобиться ремонт. Він знайде сходи й зійде під дах.
Джек сидів у темряві та слухав дихання інших. Томове відрізнялося легеньким грудним присвистом, спричиненим (як казала мати) роками вдихання кам’яного пилу. Альфред гучно хропнув, повернувся на бік і знову затихнув.
Щойно Джек розпалить вогонь, йому треба буде мерщій повернутися до гостьового будинку. Що зроблять монахи, якщо зловлять його? У Ширингу Джек бачив свого однолітка, якого зв’язали та шмагали за те, що той украв цукрову голову з буфета для прянощів. Хлопчик кричав, а від ударів батогом у нього на сідницях виступала кров. Це здавалося Джекові набагато гіршим, ніж смерть воїнів у Ерлскаслі, і образ скривавленого хлопчика весь час переслідував його. Він боявся, що те саме станеться й з ним.