Вони були замкнені.
Він усвідомив усю свою нерозважність. Річ у тім, що монахи відімкнули двері, коли увійшли, і, звісно ж, знову замкнули, вийшовши із собору.
Хлопцеві перехопило подих зі страху. Він підпалив церкву й тепер був у ній замкнений.
Джек силкувався вгамувати паніку й зосередитись. Усі двері, які він смикав ззовні, були зачинені. Напевне, деякі з них на засув, а не на замок, тож їх можна відчинити зсередини.
Він побіг середохрестям у північний трансепт і обмацав двері, що вели на північний ґанок. Вони були замкнені на замок.
Хлопець метнувся темною навою на західний бік й одну за одною обійшов двері великих входів для вірян — усі три були замкнені на ключ. Наостанок він кинувся до дверцят, що вели з бічної нави в клуатр. Вони також були на замку.
Джек хотів заплакати, але розумів, що це йому не зарадить. Він подивився на дерев’яну стелю. То була лише його уява чи у тьмяному місячному сяйві в куті південного трансепта показався дим?
«Що мені робити?!» — подумав він.
Може, монахи прокинуться, побіжать гасити вогонь і не помітять маленького хлопчика, що вислизне у відчинені двері? Або ж одразу помітять його, схоплять і звинуватять в усьому. Чи так і спатимуть, доки будівля завалиться, а Джека поховає під купою каміння.
Сльози набігли йому на очі, і він пошкодував, що підніс вогник до купи сміття.
Із розпачем подивився навколо. Чи почує його хтось, якщо закричати у вікно?
Згори почувся грюкіт. Він підвів голову й побачив отвір у дерев’яній стелі, який пробила балка, що впала. Діра здавалася червоною плямою на чорному тлі. За мить знову почувся удар, і величезна балка пробила стелю, двічі перевернулась у повітрі та впала з глухим стуком, який струсив потужні колони нави. Посипались іскри, а в повітрі повиснули розпечені жаринки. Джек прислухався, чекаючи, що почує вигуки, заклики про допомогу й тривожні дзвони, але навколо було тихо. Удару ніхто не почув. І якщо цей гуркіт не розбудив монахів, то його крик тим паче не розбудить.
«Тут я і помру, — промайнула в нього істерична думка. — Або згорю, або мене розчавить, якщо тільки я не виберуся звідси!»
Джек подумав про зруйновану вежу. Він роздивлявся її ззовні та не побачив жодної прогалини, через яку міг би пробратися всередину, але тоді він дивився боязко, адже переживав, що впаде і його засипле камінням. Можливо, тепер зауважить щось, чого не помітив раніше, а відчай допоможе прослизнути там, де він до того не бачив жодного просвіту.
Він побіг у західну частину нави. Вогонь, який ярів через діру в стелі, і полум’я, що охопило балку на підлозі, сяяли набагато яскравіше за місяць, а галерея нави вже світилася золотом, а не сріблом. Джек придивився до купи каміння, що колись було північно-західною вежею. Здавалося, воно лежить суцільною стіною. Пробратися не було де. Нетямлячись зі страху, Джек роззявив рота й щосили заволав: «Мамо!», хоч і знав, що вона його не почує.
Він знову постарався вгамувати паніку. Раптом дещо спало йому на думку. Він зміг потрапити в іншу вежу, ту, що все ще стояла, пройшовши галереєю над південною навою. Якби він зараз пройшов уздовж галереї над північним проходом, то, можливо, зміг би побачити щілину в цій купі уламків, яку не було видно з рівня землі.
Джек побіг назад, до середохрестя, і сховався в північній наві — на випадок, якщо зі стелі впаде чергова балка. Із цього боку також мали бути дверцята та ґвинтові сходи, як і з протилежного. Він наблизився до кута, де зустрічалися нава й північний трансепт. Дверей не було видно. Тоді він зазирнув за ріг: там також не було дверей. Джек не міг повірити своєму нещастю. Мав же бути якийсь шлях до галереї!
Він старався зберігати спокій і думати. Мав бути якийсь спосіб потрапити в зруйновану вежу, треба було лише знайти його. Можна було повернутися під дах через цілу південно-західну вежу й перейти на той бік. Там мав бути отвір, що вів у північно-західну вежу. А звідти можна було б якось вибратися.
Джек з острахом подивився на стелю. Там, напевне, зараз було справжнє пекло. Але він не міг вигадати нічого іншого.
Спершу йому треба було перетнути наву. Він знову подивився нагору. На перший погляд, зараз йому ніщо не загрожувало. Він глибоко вдихнув і щасливо перебіг на той бік.
У південній бічній наві хлопець розчинив дверцята й рвонув угору гвинтовими сходами. Коли він дістався галереї, відчув жар полум’я, що вирувало нагорі. Він пробіг галереєю, увійшов у цілу вежу та помчав нагору.