Після здобуття контролю над фінансами Філіп мав перейти до другого етапу свого плану.
Усі віддалені ферми треба було віддати в оренду за чисту монету. Це покладе край витратному перевезенню товарів на велику відстань. Пріорат мав ділянку в Йоркширі, ренту за яку сплачували дванадцятьма ягнятами та щороку справно відправляли їх у Кінгзбридж, хоч вартість їхнього довозу була вища за ціну самих ягнят, а половина з них гинула дорогою. У майбутньому харчі для пріорату постачатимуть лише найближчі ферми.
Філіп також планував змінити всю теперішню систему, за якою кожна ферма виробляла всього потроху: зерна, м’яса, молока тощо. Упродовж багатьох років Філіп замислювався над цим, доходячи висновку, що це дуже витратно. Кожній із ферм вдавалося хіба що забезпечити власні потреби — або, якщо називати речі своїми іменами, спожити все, що їй вдалося виробити. Філіп хотів, щоб кожна ферма зосередилася на чомусь одному. Все зерно добре було б вирощувати в селищах Сомерсету, де пріорат також мав кілька млинів. Вкриті пишною рослинністю пагорби Вілтширу чудово підходили для скотарства та виробництва масла і яловичини. Маленький лісовий скит Святого Йоана розводив би кіз і виробляв сир.
Але найважливішим задумом Філіпа було переведення всіх середняцьких ферм, що мали погані ґрунти (зокрема, розташованих у горах), на вівчарство.
Усе його дитинство пройшло в монастирі, де вирощували овець (у тій частині Уельсу всі їх вирощували), і він знав, що ціни на вовну зростають повільно, але невпинно, рік за роком, відколи він себе пам’ятав. Із часом вівчарство розв’яже грошові проблеми пріорату.
Це був другий етап його плану. Третім було знесення собору та будівництво нового.
Їхній собор був старий, негарний і незручний, а падіння північно-західної вежі означало, що вся його конструкція може бути ненадійною. Сучасні собори були вищі, довші, і найголовніше — в них було світліше. Їх будували так, щоб демонструвати склепи та священні реліквії, на які приходили подивитися пілігрими. Усе більше й більше соборів влаштовувало додаткові вівтарі й каплиці для окремих святих. Добре спланований собор, здатний задовольнити потреби сучасних вірян, зможе привабити більше молільників і пілігримів, ніж наразі здатний Кінгзбридж, і, таким чином, буде самостійно себе забезпечувати в далекій перспективі. Коли Філіп покращить фінансове становище пріорату, він збудує нову церкву, яка стане символом відродження Кінгзбриджу.
Це буде його найбільшим досягненням.
Він думав, що зможе зібрати достатньо грошей на відбудову приблизно через десять років. Ця думка страшила його — тоді йому буде вже майже сорок! Однак він сподівався, що за рік зможе розпочати ремонт, який зробить наявну будівлю пристойнішою, — а може, і надзвичайною, — через одну Трійцю.
Коли план нарешті склався в нього в голові, він знову відчув радість і оптимізм. Занурений у думки, пріор почув гучний удар, немов хтось гупнув дверима, і здивувався: невже хтось іще не спить і ходить дорміторієм або клуатром? Коли щось сталося, то хтось йому доповість, подумав Філіп і повернувся до роздумів про ренту й десятину. Важливим джерелом монастирських надходжень були подарунки від батьків, які віддавали хлопців у послушники, але щоб залучити таких послушників, монастиреві потрібна успішна школа…
Філіпові роздуми знову перервав гуркіт, цього разу такий гучний, що його будинок аж струсонуло. «Це точно не гупання дверей, — подумав він. — Що там відбувається?» Пріор підійшов до вікна й відчинив віконницю. Холодне нічне повітря вдерлося в кімнату, і він затремтів. Філіп подивився на собор, будинок капітулу, клуатр, дорміторій і кухонні будівлі за ним. У місячному сяйві вони здавалися дуже мирними. Ніч була така холодна, що аж зуби боліли, коли він дихав. Але в повітрі чимось тхнуло. Він принюхався й відчув запах диму.
Філіп тривожно примружився, але вогню ніде не побачив.
Він втягнув голову в кімнату й знову принюхався, підозрюючи, що запах диму йде з його каміна, але зрозумів, що помиляється.
Спантеличений і стривожений, Філіп швидко натягнув чоботи, схопив плащ і вибіг з будинку.
Коли він біг подвір’ям у напрямку клуатру, запах диму став сильнішим. Безсумнівно в пріораті щось горіло. Він одразу подумав про кухню — майже всі пожежі починалися звідти. Філіп побіг стежкою між південним трансептом і будинком капітулу й далі — через клуатр. Удень він пішов би через трапезну на кухонний двір, але вночі її замикали, тому він рушив через арку в південній галереї та опинився одразу за кухнею. Жодних ознак пожежі не було — ані там, ані у броварні, ані у пекарні, а запах диму дещо послабшав. Він пробіг іще трохи й зазирнув за броварню — у напрямку гостьового будинку та стайні. Там усе було спокійно.