Щоб дістатися до гробниці святого, треба було пройти пів церкви. То був великий кам’яний саркофаг, що покоївся на невисокому цоколі. Філіп із Ремігієм мали підняти кам’яне віко, покласти його на підлогу, витягти труну з гробниці та винести в бічну наву під градом розвогнених уламків, що сипалися з даху. Філіп подивився на Ремігія. Банькуваті зелені очі підпріора розширилися зі страху. Пріор старався не показувати, що теж боїться.
— Берися з того боку, а я візьму із цього, — мовив він, вказавши на саркофаг, і побіг до нього, не чекаючи на відповідь.
Ремігій побіг за ним.
Вони стали з протилежних боків, схопилися за віко й потягнули.
Воно не зрушило з місця.
Філіп зрозумів, що мав привести із собою більше монахів. Дарма він не подумав про це. Але було вже запізно: якби він побіг по допомогу, то на зворотному шляху вони вже не пробралися б через трансепт. Однак він не міг залишити тут святі мощі. На саркофаг могла впасти балка й розколоти його — труна тоді займеться, а прах розвіється. То буде страшним святотатством і жахливою втратою для собору.
Йому дещо спало на думку. Він підійшов до саркофага збоку й дав Ремігію знак стати поруч із ним. Філіп опустився на коліна, уперся руками в навислий край віка й щосили штовхнув угору. Ремігій одночасно з ним зробив те саме, і кам’яна плита піднялася. Вони повільно рухали її вгору. Філіп потроху випрямив одну ногу, і Ремігій зробив те саме, а потім вони обидва звелися на ноги. Коли віко стало сторч, вони штовхнули ще раз, і воно перекинулося, впало на підлогу по той бік саркофага й розкололося надвоє.
Філіп зазирнув у саркофаг. Труна добре збереглася, деревина була ще міцною, а ручки лише трохи потьмяніли. Він перехилився всередину саркофага й узявся за дві ручки. Ремігій зробив те саме з іншого краю. Вони підняли труну на кілька дюймів, але та виявилася важчою, ніж здавалося, і невдовзі Ремігій відпустив ручки та сказав:
— Я не можу, я не такий молодий, як ти.
Філіп утримався від різкої відповіді. Труна, мабуть, була оббита свинцем зсередини. Але тепер, коли вони підняли віко, вона була в ще більшій небезпеці.
— Іди сюди! — крикнув Філіп Ремігію. — Спробуємо поставити її сторч!
Ремігій обійшов саркофаг і став поруч із Філіпом. Вони схопилися за ручки та потягнули. Труна піддалася доволі легко. Вони підійняли її над стінкою саркофага й потроху почали рухатися вперед, підіймаючи труну ще вище, аж доки вона стала сторч, а потім зупинилися. Тут Філіп усвідомив, що вони підняли труну за нижній кінець, тобто поставили святого на голову, і подумки перепросив у нього. Навколо них постійно падали шматки деревини, пойняті вогнем. Щоразу, коли іскри приземлялися на Ремігієву сутану, він несамовито плескав по ній, доки вони не згасали, і з острахом дивився на охоплений вогнем дах. Філіп бачив, що мужність потроху покидає його.
Вони опустили труну на стінку саркофага та ще трохи підштовхнули. Інший її край піднявся, і тепер труна балансувала на краю. Вони відпустили її, і протилежний край ударився об підлогу. Обидва потягнули труну за інший бік і нарешті поставили її головою догори. «Кістки святого, мабуть, гримлять у труні, немов гральні кості в чашці», — подумав Філіп. Він ще ніколи не був таким близьким до святотатства, але не мав іншого виходу.
Вони стали обабіч труни, схопилися за ручки й потягнули її через собор до бічної нави, де могли б перепочити у відносній безпеці. Оббиті залізом кутки труни залишали по собі неглибокі колії у втовченій земляній підлозі. Філіп і Ремігій уже майже дісталися нави, коли ще одна секція даху — охоплені вогнем балки й розпечені свинцеві листи — впала в порожній саркофаг. Гуркіт оглушив їх, підлога затрусилася від удару, а кам’яний саркофаг розлетівся на друзки. Велика балка ударила по труні, вибивши її з рук Філіпа та Ремігія і лише якимось дивом не зачепила самих носіїв. Для Ремігія це було вже занадто.
— Це каверзи диявола! — істерично заволав він і побіг геть.
Філіп мало не побіг за ним. Якщо сюди справді явився диявол, то невідомо, що може статись. Пріор сам не бачив лукавого, але чув багато історій від тих, кому довелося з ним зустрітися. Проте монахи мають протистояти сатані, суворо нагадав він собі. Філіп із жагою подивився на укриття в бічній наві, набрався духу, схопився за ручки труни й потягнув.
Йому вдалося вивільнити труну з-під впалої балки. На дошках з’явилися борозни й тріщини, але сама труна вціліла. Філіп протягнув її ще трохи. Гарячі жарини сипалися навколо нього. Він подивився на дах. То якась двонога постать танцює глузливу джигу в полум’ї, чи то просто клуби диму? Пріор опустив голову й побачив, що поділ його сутани зайнявся. Філіп став на коліна та почав гасити вогонь руками, притискаючи гарячу тканину до підлоги, аж доки вона перестала горіти. І тут він почув шум — чи то хрипкий тріскіт понівеченої деревини, чи то безумний глузливий сміх біса.